Знаю слово чарівне – бабуся.
Чарівне? Ото ще дивина!
Та промовлю – й зразу усміхнуся,
Бо любов посіяла вона.

Різні види є бабусь у світі,
Різні руки, очі та думки.
А кого найбільше люблять діти?
Зараз ми розставимо крапки.

Є такі бабульки, що тримайся!
То бабухи з прізвищем «Яга».
Навіть Змій Горинич не сховався –
Всюди віднайшла стара карга.

І запаси невичерпні злості,
Знає слово гостре, наче ніж.
До такої не підеш у гості,
Тільки обминеш її скоріш.

Є такі мадами з манікюром,
Що куди там – памперс помінять!
Горда й неприступна ця натура,
Краще на шляху їх не стрічать.

Там пихи багато й самолюбства.
Те – не руш, а те - і не чіпай.
Але не таких шанує людство,
Та уже живуть собі нехай.

Є такі бабусі, як кульбабки.
Мудрості у них – на всі віки.
Спину їм зігнули вічні сапки,
Зморшки малювали їм роки.

Що ж, такі бабуні – для онуків.
В них в кишенях яблука ростуть,
І теплом налиті ніжні руки,
Колискові у серцях живуть.

Дай їм, Боже, і здоров`я, й сили
Й праонуків жвавих доганять.
Щоб любов посіяну зростили
Й дочекались вдячності збирать!
13.01.2012 р.