А я поїхав в далекії крáї,
Через мою неньку землю
Від зеленого рідного гаю
В тії гори, що вже я люблю!

Що поїхав? Та хто його знає?
Мо втікав я подалі від всіх,
Мо шукав я чогось, сам не зная
Може просто побачити сніг...

Ось приїхав у тиї я гори,
І невдовзі знайшов, що шукав:
Ясні очі її, немов зорі,
Щира посмішка, що одразу впізнав.

Вона йшла навпротѝ по дорозі,
Немов сонце в тумані пливла.
І не знаю, на що я був схожий,
Та до мене вона підійшла!

Зупинилася, кліпа очима,
Посміхаючись каже: "Привіт!"
У середині щось провалилось
І немов зупинився весь світ!

І стояв я, дивився на неї,
Наче бовдур, просто закляк.
Посміхнувся неначе від болю
І спромігся сказати лиш: "Так"

Бо так важко казать щось словами,
Коли серцю так тісно в груді,
Коли янгол стоїть перед вами,
І метелик літа в животі!

Дуже дзвінко вона розсміялась,
Повернувши мене у цей світ,
Подивилась у очі, зам`ялась,
Зчервоніла як маковий цвіт.

Так до ночі у двох ми гуляли
Поміж гір і долин, повних квіт.
А коли ми когось зустричали,
Вголос разом казали: "Привіт!"

2012 рік