на замерзлі пальці дихаю
відігрітись хоча б на хвилинку.
втома кішкою впевненою і тихою
чекає на мою зупинку.
поглядає на приклад, білий від інею,
на шинелю, двічі пробиту кулями.
вона не знає скільки я ще протримаюсь
тут. без тепла, без слів і без курива.
а я згадую наших хлопців
(ми разом ще з першого класу).
як вперше несли у коробці
запальники до фугасу.
як вперше в осінню пору
не повернувся додому
і як закладав власноруч
вибухівку серед перону.
як Сірий до ранку ледь не зубами
тримав на грудях пробиту рану.
як потім завжди пишався нами
за той порятунок з полону й туману.
як рудий Сашко прикривав нам спини,
коли ми відходили десь за Вапнярку.
хай буде з ним наша віра і сила
за нього вже в мирі піднімемо чарку.
усіх на ім'я та й в лице пам'ятаю
хто живий і кого оплакати мушу.
з ким ділив одну пайку, за кого тримаю
нічну варту. за них серце віддам і душу.
я вартуватиму скільки треба
на слабкість просто немаю права.
вони ж бо слідкують з землі і з неба
чекають на відгук "Героям Слава!".