Моя матуся Софія годує пташок в Яготині. Їй 74 роки. Вчора мені розказувала так веселенько:
– У мене, доцю, нова посада! Я тепер... завідувачка пташиною їдальнею… Була в молодості завідуючою дитсадком на станції Сенчі, завклубом у Яготині, а тепер знайшла роботу ось таку… Мені жаль синичок, їм голодно. Насиплю крупи та крихіт на стола під виноградом отам, ти ж знаєш, де… та й дивлюся, як вони, бідні, клюють… Бо кіт нападає, куштряє, та за крила тягне… Такий товстий, кілограмів з п`ять… А ще пташок хочеться… Ото таке… Така робота. Мороз, а я чергую на вулиці. В шубі, в шапці-трубі, що ти виплела. Та дякую тобі…
– Так ти попроси Марію, хай повісить годівничку на гілку, та високо! У дворі ж є ще дерева! На яблуні повісьте. Що ж ти годуєш пташок низенько – на столі, де кіт хапає за крила? Хіба ж так підгодовують взимку пташок? Кого ти, мамо, годуєш: кота чи пташок? – сміюся я, спантеличено.
– Та ні… Синички всі при мені цілі… Такого ще не було. Не їв… То я думаю, що таке може бути, як я не дивитимуся! – відповідає матуся. –
Ото я таке казала? То я думала, що кіт їх без мене хвататиме за крила… То я уявляла, що таке буде. На яблуні є годівничка! Ото таке… Стара я, Світланко… Думаю одне, а кажу… Пташки цілі.
Син мій чує розмову, мовчить, пише магістерську роботу…
Кладу мобільний телефон на поличку…
Син сміється:
– То моя бабуся живе по вулиці Добролюбова – і така добра до пташок… чи кота? Підгодовує синиць, щоб рудий кіт Марії ловив їх прямо на столі? Так любить синичок? Уявляю ті крила… Ой, бабусенька… Справді добра… А до кого? Напиши про це!
Ось написала.


2012