
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.03
06:52
Прискорилась бійня скажена
І хоче мете досягти,
Бо тишу гвалтують сирени,
А вибухи - множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
І хоче мете досягти,
Бо тишу гвалтують сирени,
А вибухи - множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
2025.10.02
22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
2025.10.02
20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
2025.10.02
19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
2025.10.02
17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
2025.10.02
16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
2025.10.02
13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
2025.10.02
12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
2025.10.02
11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
2025.10.02
11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном
Він від першого дня повном
2025.10.02
09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада.
Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок:
«І серце б‘ється, ніби птах…»
Скільки вже цих птахів билося біля серця?!
Н. закреслив «ніб
2025.10.01
22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
2025.10.01
10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
2025.10.01
08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
2025.09.30
22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
2025.09.30
21:29
я стрів її на реєстрації
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Світлана Майя Залізняк /
Проза
Травнева інтерлюдія
1
Лідочка прокидається рівно о шостій. Супружник Василь іще додивляється прозаїчні безбарвні сни. Квартира о цій порі видається Лідочці особливо затишною, а бузкові шпалери з пухкими янголятками з честю виконують своє декоративне призначення: опочивальня нагадує гніздечко.
Лідочка підходить до вікна... Травень. Білопінно цвітуть вишні. Ще вчора вони сором`язливо розкривали пелюстки, а сьогодні вибухнули терпкуватим цвітом.
На лавці курить звичайнісіньку «Приму» шатен Едик з першого поверху...
Лідочка стусає коротенькою ніжкою в сливового обарвлення пантофлі бульдога Кроноса, який знову простяг старанно вимиті нею лапи за межі строкатого килимка-ложа, й похапцем одягається.
– Тільки б устигнути! Цигарка горить близько п`яти хвилин...
Лідочка швиденько фарбує пухкенькі губки придбаною вчора в елітному салоні косметики помадою помаранчевого кольору і якомога тихіше зачиняє бронедвері.
Кронос ліниво повзе сходами...
– Швидше, вайло! – шепоче-сичить Лідочка, підштовхуючи пса.
Нарешті сходи першого поверху, за мить – вихід, а там – Едик!
Кронос, чи то відреагувавши на какофонію вулиці, чи то помітивши свого знайомця кота Голубчика, шалено шарпає повідець, і розпашіла Лідочка, наледве встигнувши кинути Едику «Привіт!», мчить за очманілим псом...
Вишні, розкидисті вишні, якими щільно обсаджено старий будинок, не встигають відсахнутися гнучким духмяним віттям, і новенька помаранчевого кольору помада офарблює пелюстки.
Нарешті пес зупиняється й жалібно заглядає в Лідоччині фіалкові очі. Голубчик сидить на розчахненій вербі. Усім трьом видно, як вродливець Едик заходить до обшарпаного під`їзду, грюкнувши половинкою дверей.
О шостій тридцять п`ять збентежена Лідочка починає варити борщ. Золотистий бульйон із курячого стегна вона завбачливо приготувала звечора.
2
«Знову цей триклятущий «Запорожець»... Позбутися б його, та кому ж він потрібен...» – дзумкотить комар у кучерявій чуприні Едика, віщуючи безрадісне пробудження.
Дружина Віра працює на кондитерській фабриці в нічну зміну, син Сашко прийшов з дискотеки далеко за північ. Цибатий танцюрист уві сні подеколи снує ногами...
– Ох, молодь! – зітхає Едик і чвалає на кухню. Ставить на плиту засмальцьований чайник, намацує на підвіконні пачку «Прими» з чотирма цигарками й виходить із квартири. В будинку існує усталений порядок – курити тільки на вулиці, аби не захаращувати недопалками обпавутинений під`їзд «сталінки».
Вохристий чотириповерховий будинок доживає свої останні десятиліття.
«І що б оце заробити яким робом купу грошей та й придбати... ну хоча б... червоні «Жигулі»! – пускаючи сизі кільця диму, які сьогодні нагадують йому спущені колеса зужитого «горбаня», думає Едик. – До нудоти набридло копирсатися в череві вимираючого ящера епохи соцреалізму! Були б гроші»...
Кільця-колеса тануть у настояному на вишневому цвіті повітрі, а з ними – і надія на чималі заробітки.
З липких тенет задуми нещасного власника «Запорожця» виводить з`ява балухатого бульдога Кроноса і його рудоволосої власниці Лідочки.
– Ну й біжи, дурепо... – значущо проголошує Едик. – Навіщо, питається, тримати отаке одоробло в оселі?! Це ж самого м`яса достобіса треба! Ич, із жиру бісяться... – чвиркає крізь булатні зуби Едик і йде пити каву.
Чайник настійливо нагадує про киплячий стан свого вмісту – чорним австрійським свистком...
Кава видається Едикові занадто гіркою, навіть із трьома ложечками лохвицького цукру і двома цукерками «Каракум». А випари з коричневої пузатої чашки з логотипом «Удачного дня!» виписують на тлі виплетених Вірою небесних фіранок:
по... ра... вга... раж...
по... ра... вга... раж...
3
Долоня Пробудження холодить чутливе Василеве чоло близько сьомої ранку. На цей непізній час теплі лагідні руки дружини уже встигають приготувати низькокалорійний сніданок. Нині з кухні – анішелесь. Певно, вже восьма.
– Вставай, лежню! – солодко потягується чолов`яга.
Василь виріс на березі Іржавця. Сільську звичайку прокидатися рано-вранці ще не вивітрили злі шквали мегаполіса.
В акваріумі метушаться голодні мечоносці, бульдог Кронос швендяє по квартирі, тицяючись мордою то в канапу, то в сірі Василеві капці.
– Неси вже... Годі гратися! – вдавано бурчить господар, узуває ліву пантофлю (зрадивши своїй примсі братися за ручку дверей тільки правицею, заходити до кабінету начальника тільки з правої ноги), відбирає у пса праву, чвалає до ванної кімнати...
– Тю... – з люстра в його заспані карі очі глипає повновиде ластате обличчя з рудою щетиною.
Поголившись і насипавши в зеленкувату воду акваріума дафній, Василь виходить на крихітний балкончик «сталінки».
Вишні цвітуть... Це ж, мабуть, і в Перепелівці, де доживають віку батьки... Скільки ґлею переїли ми з хлопцями в нашому садку! Сусідська гонорова Лідочка щипала порічки через дірку в огорожі... А що як податися в рідне село прямо зараз, без попередження? Лише сто двадцять кілометрів! Ось тільки Лідочки немає вдома. Перукарня, салон краси, подруги-балакухи... Куди ж подіти Кроноса? Занудьгує пес.
Василь у задумі стоїть біля кухонного вікна, попиваючи вже прохолодну каву. Відсуває мережану фіранку. Сусідський Сашко йде з хлібного магазину з батоном під пахвою.
Василь знехотя колошматить виделкою баклажанне соте, наспівуючи « Я рисую, я тебя рисую…», общипує гроно тепличних помідорів чері, хутенько складає необхідні речі до коричневої «студентської» валізи, намацує на поличці шафи рожевого пакетика з грошима, відкладеними Лідочкою на покуп італійської ковдри, кладе кілька купюр до кишені картатого, дещо затісного піджака...
– Здається, все... Тільки б устигнути! Автобус – за годину.
Присівши «на доріжку» й живосилом випхавши Кроноса за двері, збуджено-розмріяний Василь нервово натискає на чорного ґудзика дзвінка Едикової оселі.
– Не хвилюйтеся, дядю Васю! Кронос мене добре знає... – щебече Сашко. – Татко? Уже в гаражі. Лікує «Запорожця» – той знову чхає-кашляє. Ми ще й до нього в гараж сходимо! Правда, песику?
Кронос мружить аспідні очі.
...Імпозантний мужчина Василь Обруч прибігає на платформу автовокзалу за сім хвилин до відправлення автобуса й устигає придбати блакитного квитка, за яким до Перепелівки їдуть: він – у зручному смугастому кріслі й зібгана записка з написаним нашвидкуруч текстом «Не хвилюйся, люба! Буду завтра пополудні. Ніжно цілую. Твій Вася» – у шкарубкій кишені піджака. Близьке сусідство зі смаженим гарбузовим насінням і тими, котрі «не пахнуть», їй, бідолашній, явно не до вподоби.
2002-2012
Полтава
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Травнева інтерлюдія

1
Лідочка прокидається рівно о шостій. Супружник Василь іще додивляється прозаїчні безбарвні сни. Квартира о цій порі видається Лідочці особливо затишною, а бузкові шпалери з пухкими янголятками з честю виконують своє декоративне призначення: опочивальня нагадує гніздечко.
Лідочка підходить до вікна... Травень. Білопінно цвітуть вишні. Ще вчора вони сором`язливо розкривали пелюстки, а сьогодні вибухнули терпкуватим цвітом.
На лавці курить звичайнісіньку «Приму» шатен Едик з першого поверху...
Лідочка стусає коротенькою ніжкою в сливового обарвлення пантофлі бульдога Кроноса, який знову простяг старанно вимиті нею лапи за межі строкатого килимка-ложа, й похапцем одягається.
– Тільки б устигнути! Цигарка горить близько п`яти хвилин...
Лідочка швиденько фарбує пухкенькі губки придбаною вчора в елітному салоні косметики помадою помаранчевого кольору і якомога тихіше зачиняє бронедвері.
Кронос ліниво повзе сходами...
– Швидше, вайло! – шепоче-сичить Лідочка, підштовхуючи пса.
Нарешті сходи першого поверху, за мить – вихід, а там – Едик!
Кронос, чи то відреагувавши на какофонію вулиці, чи то помітивши свого знайомця кота Голубчика, шалено шарпає повідець, і розпашіла Лідочка, наледве встигнувши кинути Едику «Привіт!», мчить за очманілим псом...
Вишні, розкидисті вишні, якими щільно обсаджено старий будинок, не встигають відсахнутися гнучким духмяним віттям, і новенька помаранчевого кольору помада офарблює пелюстки.
Нарешті пес зупиняється й жалібно заглядає в Лідоччині фіалкові очі. Голубчик сидить на розчахненій вербі. Усім трьом видно, як вродливець Едик заходить до обшарпаного під`їзду, грюкнувши половинкою дверей.
О шостій тридцять п`ять збентежена Лідочка починає варити борщ. Золотистий бульйон із курячого стегна вона завбачливо приготувала звечора.
2
«Знову цей триклятущий «Запорожець»... Позбутися б його, та кому ж він потрібен...» – дзумкотить комар у кучерявій чуприні Едика, віщуючи безрадісне пробудження.
Дружина Віра працює на кондитерській фабриці в нічну зміну, син Сашко прийшов з дискотеки далеко за північ. Цибатий танцюрист уві сні подеколи снує ногами...
– Ох, молодь! – зітхає Едик і чвалає на кухню. Ставить на плиту засмальцьований чайник, намацує на підвіконні пачку «Прими» з чотирма цигарками й виходить із квартири. В будинку існує усталений порядок – курити тільки на вулиці, аби не захаращувати недопалками обпавутинений під`їзд «сталінки».
Вохристий чотириповерховий будинок доживає свої останні десятиліття.
«І що б оце заробити яким робом купу грошей та й придбати... ну хоча б... червоні «Жигулі»! – пускаючи сизі кільця диму, які сьогодні нагадують йому спущені колеса зужитого «горбаня», думає Едик. – До нудоти набридло копирсатися в череві вимираючого ящера епохи соцреалізму! Були б гроші»...
Кільця-колеса тануть у настояному на вишневому цвіті повітрі, а з ними – і надія на чималі заробітки.
З липких тенет задуми нещасного власника «Запорожця» виводить з`ява балухатого бульдога Кроноса і його рудоволосої власниці Лідочки.
– Ну й біжи, дурепо... – значущо проголошує Едик. – Навіщо, питається, тримати отаке одоробло в оселі?! Це ж самого м`яса достобіса треба! Ич, із жиру бісяться... – чвиркає крізь булатні зуби Едик і йде пити каву.
Чайник настійливо нагадує про киплячий стан свого вмісту – чорним австрійським свистком...
Кава видається Едикові занадто гіркою, навіть із трьома ложечками лохвицького цукру і двома цукерками «Каракум». А випари з коричневої пузатої чашки з логотипом «Удачного дня!» виписують на тлі виплетених Вірою небесних фіранок:
по... ра... вга... раж...
по... ра... вга... раж...
3
Долоня Пробудження холодить чутливе Василеве чоло близько сьомої ранку. На цей непізній час теплі лагідні руки дружини уже встигають приготувати низькокалорійний сніданок. Нині з кухні – анішелесь. Певно, вже восьма.
– Вставай, лежню! – солодко потягується чолов`яга.
Василь виріс на березі Іржавця. Сільську звичайку прокидатися рано-вранці ще не вивітрили злі шквали мегаполіса.
В акваріумі метушаться голодні мечоносці, бульдог Кронос швендяє по квартирі, тицяючись мордою то в канапу, то в сірі Василеві капці.
– Неси вже... Годі гратися! – вдавано бурчить господар, узуває ліву пантофлю (зрадивши своїй примсі братися за ручку дверей тільки правицею, заходити до кабінету начальника тільки з правої ноги), відбирає у пса праву, чвалає до ванної кімнати...
– Тю... – з люстра в його заспані карі очі глипає повновиде ластате обличчя з рудою щетиною.
Поголившись і насипавши в зеленкувату воду акваріума дафній, Василь виходить на крихітний балкончик «сталінки».
Вишні цвітуть... Це ж, мабуть, і в Перепелівці, де доживають віку батьки... Скільки ґлею переїли ми з хлопцями в нашому садку! Сусідська гонорова Лідочка щипала порічки через дірку в огорожі... А що як податися в рідне село прямо зараз, без попередження? Лише сто двадцять кілометрів! Ось тільки Лідочки немає вдома. Перукарня, салон краси, подруги-балакухи... Куди ж подіти Кроноса? Занудьгує пес.
Василь у задумі стоїть біля кухонного вікна, попиваючи вже прохолодну каву. Відсуває мережану фіранку. Сусідський Сашко йде з хлібного магазину з батоном під пахвою.
Василь знехотя колошматить виделкою баклажанне соте, наспівуючи « Я рисую, я тебя рисую…», общипує гроно тепличних помідорів чері, хутенько складає необхідні речі до коричневої «студентської» валізи, намацує на поличці шафи рожевого пакетика з грошима, відкладеними Лідочкою на покуп італійської ковдри, кладе кілька купюр до кишені картатого, дещо затісного піджака...
– Здається, все... Тільки б устигнути! Автобус – за годину.
Присівши «на доріжку» й живосилом випхавши Кроноса за двері, збуджено-розмріяний Василь нервово натискає на чорного ґудзика дзвінка Едикової оселі.
– Не хвилюйтеся, дядю Васю! Кронос мене добре знає... – щебече Сашко. – Татко? Уже в гаражі. Лікує «Запорожця» – той знову чхає-кашляє. Ми ще й до нього в гараж сходимо! Правда, песику?
Кронос мружить аспідні очі.
...Імпозантний мужчина Василь Обруч прибігає на платформу автовокзалу за сім хвилин до відправлення автобуса й устигає придбати блакитного квитка, за яким до Перепелівки їдуть: він – у зручному смугастому кріслі й зібгана записка з написаним нашвидкуруч текстом «Не хвилюйся, люба! Буду завтра пополудні. Ніжно цілую. Твій Вася» – у шкарубкій кишені піджака. Близьке сусідство зі смаженим гарбузовим насінням і тими, котрі «не пахнуть», їй, бідолашній, явно не до вподоби.
2002-2012
Полтава
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію