Іноді ти нагадуєш мені кольорового метелика,
що прагне піднести мене над світом сірих комах
(тільки б не потрапити в павутину тотальної заздрості
та не здобути Ікарового досвіду);
іноді сама собі нагадую притлумлену комашку
в клітці життєвих обставин -
але її душевний політ більший за комашине єство
і, навіть, за небачений краєвид польоту!
(тільки, якщо ти не зникатимеш з його напрямку).
Іноді ми нагадуємо двох відчайдушних янголів, що літають
один до одного в сни, створюючи їх такими ясними і пір'їнними
перед прокиданням в реальність, –
що світла у ній залишається аж до наступного сну.
...тому навіть, якщо ми станемо пропащими –
не означає, що залишимось безкрилими...
(комахами).