![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Їжачки
«А що робити?» ‒ запитав маму Петро, коли смачно повечеряв. Він уже встиг розповісти про свої успіхи у виші, про те, як склав літню екзаменаційну сесію. Приїхав додому на кілька днів. А далі на нього чекав студентський будівельний загін «Корчагінець» та непроста робота в нічну зміну. Надія заробити якісь гроші ще жевріла...
«Здоїв би ти корову, ‒ попросила мати. ‒ Бо мені репаними руками довго мучитись. ‒ І додала: ‒Там біля призьби риночки стоять. Наллєш молока їжачкам».
‒ Так, а де ж їжачки? ‒ здивовано запитав Петро.
‒ Живуть у літній загорожі - десь, мабуть, під дошками помосту. Вони прийдуть до тебе…
Дійниця була давня, дідівська. Виготовлена із тонкого латунного листа. Фігурні бронзові петлі для дужки було приклепано до боків, а дно і бічний шов пропаяно оловом, очевидно, з домішками срібла, бо воно не тьмяніло вже десятки років.
Петро любив звуки від тертя дужки дійниці. Вони нагадували звучання скрипкових струн. Це не якесь там грубе, важке оцинковане відро, що скрипить, як немазана гарба.
Перші цівки молока з просвистом ударяли у дно дійниці, а згодом ‒ глухо
шурхали у піну. Цю мелодію неможливо переплутати з іншою…
Петро, підсовуючи зручніше стільчик, озирнувся, бо почув якесь хрокання-шарудіння біля одвірка повітки. На поріжку вмостилась їжачиха, а поряд ‒ двоє дитинчат завбільшки з кулак із ріденькими сизими голочками. Вони чудно поводили гостренькими носами, вловлюючи невідомі запахи. Очевидно, вивчали незнайомця.
Коли Петро простував із молоком до хати, їжачки чкурнули навпростець попід кущами смородини. Пили молоко з ринок спершу боязко, а потім ‒ жадібно. Мати, угледівши їх, винесла з хати два оладки і вправно наколола їжачисі на голки.
Петро з усмішкою і якимось теплим почуттям споглядав, як їжачиха, перевалюючись, повела своїх діток до загорожі. Оладки, ніби мініатюрні космічні антени-тарілки, рухались на голках, вловлюючи сонячні промені…
Невдовзі їжачиха повернулася сама (вже без оладків) ‒ чи попросити добавки, чи просто подякувати. Петро обережно взяв її, посадив на коліно. Вона не пручалась і не скручувалась у клубочок, а міцно трималась лапками за штанину та тикала беззвучно мокрим рухливим носом у долоню…
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Їжачки
![Образ твору Образ твору](uploads/c44971329845116.jpg)
«Здоїв би ти корову, ‒ попросила мати. ‒ Бо мені репаними руками довго мучитись. ‒ І додала: ‒Там біля призьби риночки стоять. Наллєш молока їжачкам».
‒ Так, а де ж їжачки? ‒ здивовано запитав Петро.
‒ Живуть у літній загорожі - десь, мабуть, під дошками помосту. Вони прийдуть до тебе…
Дійниця була давня, дідівська. Виготовлена із тонкого латунного листа. Фігурні бронзові петлі для дужки було приклепано до боків, а дно і бічний шов пропаяно оловом, очевидно, з домішками срібла, бо воно не тьмяніло вже десятки років.
Петро любив звуки від тертя дужки дійниці. Вони нагадували звучання скрипкових струн. Це не якесь там грубе, важке оцинковане відро, що скрипить, як немазана гарба.
Перші цівки молока з просвистом ударяли у дно дійниці, а згодом ‒ глухо
шурхали у піну. Цю мелодію неможливо переплутати з іншою…
Петро, підсовуючи зручніше стільчик, озирнувся, бо почув якесь хрокання-шарудіння біля одвірка повітки. На поріжку вмостилась їжачиха, а поряд ‒ двоє дитинчат завбільшки з кулак із ріденькими сизими голочками. Вони чудно поводили гостренькими носами, вловлюючи невідомі запахи. Очевидно, вивчали незнайомця.
Коли Петро простував із молоком до хати, їжачки чкурнули навпростець попід кущами смородини. Пили молоко з ринок спершу боязко, а потім ‒ жадібно. Мати, угледівши їх, винесла з хати два оладки і вправно наколола їжачисі на голки.
Петро з усмішкою і якимось теплим почуттям споглядав, як їжачиха, перевалюючись, повела своїх діток до загорожі. Оладки, ніби мініатюрні космічні антени-тарілки, рухались на голках, вловлюючи сонячні промені…
Невдовзі їжачиха повернулася сама (вже без оладків) ‒ чи попросити добавки, чи просто подякувати. Петро обережно взяв її, посадив на коліно. Вона не пручалась і не скручувалась у клубочок, а міцно трималась лапками за штанину та тикала беззвучно мокрим рухливим носом у долоню…
2012
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію