Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.04
23:02
вітрисько вщух
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
2026.10.04
21:27
Незбагненна таємниця,
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
2026.10.04
21:12
Заблукали в фіордах Норвегії
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
2026.10.04
18:40
Марно думкою здіймаю
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
2026.10.04
15:23
Як піднявся Хмель і крикнув, що пора настала,
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
2026.10.04
13:28
Мокрого , як кажуть, не залякать дощем,
А деревам дощі і радість, і винагорода,
І з-поміж них калині чи не найбільша втіха –
Мов навесні, продовжує цвісти і радувати око…
Сховалось в передчутті негоди птаство невгамовне,
У шпарки позалазили його п
А деревам дощі і радість, і винагорода,
І з-поміж них калині чи не найбільша втіха –
Мов навесні, продовжує цвісти і радувати око…
Сховалось в передчутті негоди птаство невгамовне,
У шпарки позалазили його п
2026.10.04
13:03
Танцюючий блазень прийшов потішати
Холодну, жорстоку, неситу юрбу.
Прийшов у дранті і лахмітті, не в шатах.
Усмішка крива вперезала судьбу.
До кого промовить танцюючий блазень?
Він бачить байдужість і ницість в очах.
Навряд чи це хворе суспільство
Холодну, жорстоку, неситу юрбу.
Прийшов у дранті і лахмітті, не в шатах.
Усмішка крива вперезала судьбу.
До кого промовить танцюючий блазень?
Він бачить байдужість і ницість в очах.
Навряд чи це хворе суспільство
2026.10.04
10:55
СОН ДОВЖИНОЮ У ВІЧНІСТЬ
(замість Післямови)
Минуло майже дві тисячі років. Вулкан, який колись за лічені години стер з обличчя землі одне з найбагатших міст імперії, давно заспокоївся і покрився новим шаром зелені. Але під цим товстим, багат
2026.10.04
10:54
В юрбі знайти його не можу,
У інтернетних чатах теж.
Скажи мені, далекий Боже,
Де віднайти могильний хрест?
Можливо, син спочив у гаю
Чи на заплавині ріки?
Я полечу і позбираю
Його стражденні кісточки.
У інтернетних чатах теж.
Скажи мені, далекий Боже,
Де віднайти могильний хрест?
Можливо, син спочив у гаю
Чи на заплавині ріки?
Я полечу і позбираю
Його стражденні кісточки.
2026.10.04
07:14
Ключ журавлиний у небі курличе,
Мов за собою гукає мене
В край, де в озерах життя таємниче
Обігріває світіння ясне.
Там невідомо нічого про осінь
І не буває ніколи зими, -
Звідти весною тепло нам приносить
Птаство, якому радіємо ми.
Мов за собою гукає мене
В край, де в озерах життя таємниче
Обігріває світіння ясне.
Там невідомо нічого про осінь
І не буває ніколи зими, -
Звідти весною тепло нам приносить
Птаство, якому радіємо ми.
2026.10.03
22:37
ось побіжний віршик
зліплений експромтом
без використання
інструментів ші
щось подібне пишуть
радше у вівторок
тексти для суботи
вишуканіші
зліплений експромтом
без використання
інструментів ші
щось подібне пишуть
радше у вівторок
тексти для суботи
вишуканіші
2026.10.03
20:45
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
Що літо палке підняли на пів тону.
По-іншому дихає осінь червона,
Замовкли фокстроти. Звучать полонези.
Високі тополі, тендітні берези
Приміряли зрілості жовту корону.
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
Що літо палке підняли на пів тону.
По-іншому дихає осінь червона,
Замовкли фокстроти. Звучать полонези.
Високі тополі, тендітні берези
Приміряли зрілості жовту корону.
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
2026.10.03
17:05
Ховаючи свої веснянi роси,
Блукаючи у лабiринтi сну,
Душа губила свої довгi коси
I випадково вiднайшла луну.
Гудуть навколо голосами оси
Та свою ложку меду облизну.
З усiх сторiн летять чутки, доноси
Блукаючи у лабiринтi сну,
Душа губила свої довгi коси
I випадково вiднайшла луну.
Гудуть навколо голосами оси
Та свою ложку меду облизну.
З усiх сторiн летять чутки, доноси
2026.10.03
13:57
Коли ж відбудеться отой стрибок,
Що рівновагу зірве і порушить?
Розплутається бісівський клубок,
І розвінчається мораль дворушна.
Замість мистецтва ницість і лубок
Панують, наче пісня дроворуба.
Пишу, пишу життя, немов роман,
Що рівновагу зірве і порушить?
Розплутається бісівський клубок,
І розвінчається мораль дворушна.
Замість мистецтва ницість і лубок
Панують, наче пісня дроворуба.
Пишу, пишу життя, немов роман,
2026.10.03
13:29
Одна хмара – за Йордан,
Друга на Єгипет.
Хай і сусідським деревам
Буде що напитись.
Хай і в них росте трава
Тричі на покоси...
Господь Бог не забува
Хто помочі просить.
Друга на Єгипет.
Хай і сусідським деревам
Буде що напитись.
Хай і в них росте трава
Тричі на покоси...
Господь Бог не забува
Хто помочі просить.
2026.10.03
12:50
як у дитини печалі дрібні
усе, що захочеш, я куплю тобі
грай кокетку, та знай мила все ж
між рук мені, легко, не утечеш
навіть коні не відтягнуть мене
шалені коні не відтягнуть мене
я помічав твій біль неясний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...усе, що захочеш, я куплю тобі
грай кокетку, та знай мила все ж
між рук мені, легко, не утечеш
навіть коні не відтягнуть мене
шалені коні не відтягнуть мене
я помічав твій біль неясний
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Їжачки
«А що робити?» ‒ запитав маму Петро, коли смачно повечеряв. Він уже встиг розповісти про свої успіхи у виші, про те, як склав літню екзаменаційну сесію. Приїхав додому на кілька днів. А далі на нього чекав студентський будівельний загін «Корчагінець» та непроста робота в нічну зміну. Надія заробити якісь гроші ще жевріла...
«Здоїв би ти корову, ‒ попросила мати. ‒ Бо мені репаними руками довго мучитись. ‒ І додала: ‒Там біля призьби риночки стоять. Наллєш молока їжачкам».
‒ Так, а де ж їжачки? ‒ здивовано запитав Петро.
‒ Живуть у літній загорожі - десь, мабуть, під дошками помосту. Вони прийдуть до тебе…
Дійниця була давня, дідівська. Виготовлена із тонкого латунного листа. Фігурні бронзові петлі для дужки було приклепано до боків, а дно і бічний шов пропаяно оловом, очевидно, з домішками срібла, бо воно не тьмяніло вже десятки років.
Петро любив звуки від тертя дужки дійниці. Вони нагадували звучання скрипкових струн. Це не якесь там грубе, важке оцинковане відро, що скрипить, як немазана гарба.
Перші цівки молока з просвистом ударяли у дно дійниці, а згодом ‒ глухо
шурхали у піну. Цю мелодію неможливо переплутати з іншою…
Петро, підсовуючи зручніше стільчик, озирнувся, бо почув якесь хрокання-шарудіння біля одвірка повітки. На поріжку вмостилась їжачиха, а поряд ‒ двоє дитинчат завбільшки з кулак із ріденькими сизими голочками. Вони чудно поводили гостренькими носами, вловлюючи невідомі запахи. Очевидно, вивчали незнайомця.
Коли Петро простував із молоком до хати, їжачки чкурнули навпростець попід кущами смородини. Пили молоко з ринок спершу боязко, а потім ‒ жадібно. Мати, угледівши їх, винесла з хати два оладки і вправно наколола їжачисі на голки.
Петро з усмішкою і якимось теплим почуттям споглядав, як їжачиха, перевалюючись, повела своїх діток до загорожі. Оладки, ніби мініатюрні космічні антени-тарілки, рухались на голках, вловлюючи сонячні промені…
Невдовзі їжачиха повернулася сама (вже без оладків) ‒ чи попросити добавки, чи просто подякувати. Петро обережно взяв її, посадив на коліно. Вона не пручалась і не скручувалась у клубочок, а міцно трималась лапками за штанину та тикала беззвучно мокрим рухливим носом у долоню…
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Їжачки
«А що робити?» ‒ запитав маму Петро, коли смачно повечеряв. Він уже встиг розповісти про свої успіхи у виші, про те, як склав літню екзаменаційну сесію. Приїхав додому на кілька днів. А далі на нього чекав студентський будівельний загін «Корчагінець» та непроста робота в нічну зміну. Надія заробити якісь гроші ще жевріла...«Здоїв би ти корову, ‒ попросила мати. ‒ Бо мені репаними руками довго мучитись. ‒ І додала: ‒Там біля призьби риночки стоять. Наллєш молока їжачкам».
‒ Так, а де ж їжачки? ‒ здивовано запитав Петро.
‒ Живуть у літній загорожі - десь, мабуть, під дошками помосту. Вони прийдуть до тебе…
Дійниця була давня, дідівська. Виготовлена із тонкого латунного листа. Фігурні бронзові петлі для дужки було приклепано до боків, а дно і бічний шов пропаяно оловом, очевидно, з домішками срібла, бо воно не тьмяніло вже десятки років.
Петро любив звуки від тертя дужки дійниці. Вони нагадували звучання скрипкових струн. Це не якесь там грубе, важке оцинковане відро, що скрипить, як немазана гарба.
Перші цівки молока з просвистом ударяли у дно дійниці, а згодом ‒ глухо
шурхали у піну. Цю мелодію неможливо переплутати з іншою…
Петро, підсовуючи зручніше стільчик, озирнувся, бо почув якесь хрокання-шарудіння біля одвірка повітки. На поріжку вмостилась їжачиха, а поряд ‒ двоє дитинчат завбільшки з кулак із ріденькими сизими голочками. Вони чудно поводили гостренькими носами, вловлюючи невідомі запахи. Очевидно, вивчали незнайомця.
Коли Петро простував із молоком до хати, їжачки чкурнули навпростець попід кущами смородини. Пили молоко з ринок спершу боязко, а потім ‒ жадібно. Мати, угледівши їх, винесла з хати два оладки і вправно наколола їжачисі на голки.
Петро з усмішкою і якимось теплим почуттям споглядав, як їжачиха, перевалюючись, повела своїх діток до загорожі. Оладки, ніби мініатюрні космічні антени-тарілки, рухались на голках, вловлюючи сонячні промені…
Невдовзі їжачиха повернулася сама (вже без оладків) ‒ чи попросити добавки, чи просто подякувати. Петро обережно взяв її, посадив на коліно. Вона не пручалась і не скручувалась у клубочок, а міцно трималась лапками за штанину та тикала беззвучно мокрим рухливим носом у долоню…
2012
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
