Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.31
11:55
Для грішників - пошана й привілеї,
Для праведників - прірва самоти.
Ви думаєте, пекло - під землею,
А біля казана стоять чорти?
Емігрували назавжди лелеки,
Лишилися тепер самі круки.
Гадаєте, що пекло десь далеко?
Для праведників - прірва самоти.
Ви думаєте, пекло - під землею,
А біля казана стоять чорти?
Емігрували назавжди лелеки,
Лишилися тепер самі круки.
Гадаєте, що пекло десь далеко?
2025.12.31
11:48
Безконечно гудуть ваговози
За маршрутами дальніх шляхів.
І лунають нечутні погрози
З глибини первозданних віків.
Безконечно гудуть, протестують
Проти фатуму і небуття,
Залишаючи нам одесную
За маршрутами дальніх шляхів.
І лунають нечутні погрози
З глибини первозданних віків.
Безконечно гудуть, протестують
Проти фатуму і небуття,
Залишаючи нам одесную
2025.12.31
10:51
Що мене тримає на цім світі?
Обрубала всі кінці, та в воду.
Ще цвяхи залізні не забиті
у труну соснової колоди.
Витягнула біль із серця глею,
залишила пустці вільне місце.
Разом з самотиною своєю
Обрубала всі кінці, та в воду.
Ще цвяхи залізні не забиті
у труну соснової колоди.
Витягнула біль із серця глею,
залишила пустці вільне місце.
Разом з самотиною своєю
2025.12.31
05:51
Не всі поети
Складають сонети,
Не всі Грети
Є Тунберг Грети.
Ті- люблять сигари,
А ті – сигарети.
Я люблю стейки,
Складають сонети,
Не всі Грети
Є Тунберг Грети.
Ті- люблять сигари,
А ті – сигарети.
Я люблю стейки,
2025.12.30
22:09
Хай лишиться підтекстом
Те, що назовні рветься.
Те, чим обох обдарувала ніч.
Від чого на душі так затишно і тепло,
Що знову кличе летіть навстріч
Одне одному. І то не гріх,
Що станеться між вами,
Що не вдається відтворить словами...
Те, що назовні рветься.
Те, чим обох обдарувала ніч.
Від чого на душі так затишно і тепло,
Що знову кличе летіть навстріч
Одне одному. І то не гріх,
Що станеться між вами,
Що не вдається відтворить словами...
2025.12.30
21:55
Зима притихла, у якійсь мовчанці.
Не хочеться чомусь їй говорити.
Нутро холодне і холодні ритми,
То ж невідомо, що в небесній склянці?
Коктейль ігристий у флюте-фужері?
Нам, мабуть, не дано дізнатись вчасно.
Міркуємо...і каганець не гасне.
Не хочеться чомусь їй говорити.
Нутро холодне і холодні ритми,
То ж невідомо, що в небесній склянці?
Коктейль ігристий у флюте-фужері?
Нам, мабуть, не дано дізнатись вчасно.
Міркуємо...і каганець не гасне.
2025.12.30
21:21
Якби ти був птахом жив у висоті
Тримався за вітер якщо налетить
Вітру казав що відносить ген
”Ось куди я би гайнув у цей день“
Знаю що ти присутній зі мною весь час
Знаю що ти присутній зі мною весь час
О гірська весна кохання
Тримався за вітер якщо налетить
Вітру казав що відносить ген
”Ось куди я би гайнув у цей день“
Знаю що ти присутній зі мною весь час
Знаю що ти присутній зі мною весь час
О гірська весна кохання
2025.12.30
15:56
Безсоння з небом сам на сам
у серці лють пригріло,
та на поталу не віддам
лихому душу й тіло.
Ти хто такий, і звідкіля —
чорт з табакерки, наче?
Як носить праведна земля
у серці лють пригріло,
та на поталу не віддам
лихому душу й тіло.
Ти хто такий, і звідкіля —
чорт з табакерки, наче?
Як носить праведна земля
2025.12.30
13:45
Коли вже звик до зими,
весна сприймається як травма.
Зима - це певна усталеність,
це скрижанілість свідомості,
коли на бурульках повисає
мудрість віків,
коли на полотнах снігу
пишуться поеми.
весна сприймається як травма.
Зима - це певна усталеність,
це скрижанілість свідомості,
коли на бурульках повисає
мудрість віків,
коли на полотнах снігу
пишуться поеми.
2025.12.30
07:48
Антитеза
Білий аркуш паперу -
Дивочуд кистеперий,
Поле мінне. Там спалені нерви
В німоті нищать власні гріхи.
А каміння ще доста.
Білий аркуш паперу -
Дивочуд кистеперий,
Поле мінне. Там спалені нерви
В німоті нищать власні гріхи.
А каміння ще доста.
2025.12.29
23:44
Війна – найогидніший засіб розширення територій, але нічого ефективнішого людство ще не вигадало.
Історію України (за Винниченком) не можна читати без брому. Всуціль сфальшовану історію росії краще не читати взагалі.
Путіфренія – тупикове відгалужен
2025.12.29
22:11
Коли світло здолає пітьму
І життя запалає зорею –
Ще когось поцілую, когось обійму,
Але ти вже не станеш моєю.
Коли Місяць на Землю впаде
І до неба злетять океани –
Все на світі тоді стане скрізь і ніде,
І життя запалає зорею –
Ще когось поцілую, когось обійму,
Але ти вже не станеш моєю.
Коли Місяць на Землю впаде
І до неба злетять океани –
Все на світі тоді стане скрізь і ніде,
2025.12.29
14:56
Баба стогне третій день –
Мабуть, помирать зібралась.
Все болить та ще мігрень
Її люто доконала.
Дід у паніку упав,
Лікаря додому клика,
Щоб нарешті підказав
Мабуть, помирать зібралась.
Все болить та ще мігрень
Її люто доконала.
Дід у паніку упав,
Лікаря додому клика,
Щоб нарешті підказав
2025.12.29
13:44
Білий аркуш паперу -
як біле поле тиші,
як поле безгоміння,
німоти, покути,
поле збирання каміння,
поле переоцінки цінностей,
поле з упалими круками відчаю.
Що буде написано
як біле поле тиші,
як поле безгоміння,
німоти, покути,
поле збирання каміння,
поле переоцінки цінностей,
поле з упалими круками відчаю.
Що буде написано
2025.12.29
13:10
Чому з небес не впали оксамити?
Чому зірки, немов голівки цвяхів,?
тримають шлейф, земну частину ночі,
пришпиленим з космічною пітьмою?
і не згинаються, з орбіти не щезають,
аби був дунув день і північ скрасив день??
Два білі олені блищать очима в
Чому зірки, немов голівки цвяхів,?
тримають шлейф, земну частину ночі,
пришпиленим з космічною пітьмою?
і не згинаються, з орбіти не щезають,
аби був дунув день і північ скрасив день??
Два білі олені блищать очима в
2025.12.29
00:56
Питає вчителька: - Де був учора ти?
- Та на уроки йшов, але не зміг прийти.
До школи ліз, вернувсь, бо завірюха зла.
Що роблю крок вперед, то потім два назад.
Згадав, що ви казали в класі нам нераз:
Природа мудра, дбає, думає про нас.
Не наробіть
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...- Та на уроки йшов, але не зміг прийти.
До школи ліз, вернувсь, бо завірюха зла.
Що роблю крок вперед, то потім два назад.
Згадав, що ви казали в класі нам нераз:
Природа мудра, дбає, думає про нас.
Не наробіть
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Їжачки
«А що робити?» ‒ запитав маму Петро, коли смачно повечеряв. Він уже встиг розповісти про свої успіхи у виші, про те, як склав літню екзаменаційну сесію. Приїхав додому на кілька днів. А далі на нього чекав студентський будівельний загін «Корчагінець» та непроста робота в нічну зміну. Надія заробити якісь гроші ще жевріла...
«Здоїв би ти корову, ‒ попросила мати. ‒ Бо мені репаними руками довго мучитись. ‒ І додала: ‒Там біля призьби риночки стоять. Наллєш молока їжачкам».
‒ Так, а де ж їжачки? ‒ здивовано запитав Петро.
‒ Живуть у літній загорожі - десь, мабуть, під дошками помосту. Вони прийдуть до тебе…
Дійниця була давня, дідівська. Виготовлена із тонкого латунного листа. Фігурні бронзові петлі для дужки було приклепано до боків, а дно і бічний шов пропаяно оловом, очевидно, з домішками срібла, бо воно не тьмяніло вже десятки років.
Петро любив звуки від тертя дужки дійниці. Вони нагадували звучання скрипкових струн. Це не якесь там грубе, важке оцинковане відро, що скрипить, як немазана гарба.
Перші цівки молока з просвистом ударяли у дно дійниці, а згодом ‒ глухо
шурхали у піну. Цю мелодію неможливо переплутати з іншою…
Петро, підсовуючи зручніше стільчик, озирнувся, бо почув якесь хрокання-шарудіння біля одвірка повітки. На поріжку вмостилась їжачиха, а поряд ‒ двоє дитинчат завбільшки з кулак із ріденькими сизими голочками. Вони чудно поводили гостренькими носами, вловлюючи невідомі запахи. Очевидно, вивчали незнайомця.
Коли Петро простував із молоком до хати, їжачки чкурнули навпростець попід кущами смородини. Пили молоко з ринок спершу боязко, а потім ‒ жадібно. Мати, угледівши їх, винесла з хати два оладки і вправно наколола їжачисі на голки.
Петро з усмішкою і якимось теплим почуттям споглядав, як їжачиха, перевалюючись, повела своїх діток до загорожі. Оладки, ніби мініатюрні космічні антени-тарілки, рухались на голках, вловлюючи сонячні промені…
Невдовзі їжачиха повернулася сама (вже без оладків) ‒ чи попросити добавки, чи просто подякувати. Петро обережно взяв її, посадив на коліно. Вона не пручалась і не скручувалась у клубочок, а міцно трималась лапками за штанину та тикала беззвучно мокрим рухливим носом у долоню…
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Їжачки
«А що робити?» ‒ запитав маму Петро, коли смачно повечеряв. Він уже встиг розповісти про свої успіхи у виші, про те, як склав літню екзаменаційну сесію. Приїхав додому на кілька днів. А далі на нього чекав студентський будівельний загін «Корчагінець» та непроста робота в нічну зміну. Надія заробити якісь гроші ще жевріла...«Здоїв би ти корову, ‒ попросила мати. ‒ Бо мені репаними руками довго мучитись. ‒ І додала: ‒Там біля призьби риночки стоять. Наллєш молока їжачкам».
‒ Так, а де ж їжачки? ‒ здивовано запитав Петро.
‒ Живуть у літній загорожі - десь, мабуть, під дошками помосту. Вони прийдуть до тебе…
Дійниця була давня, дідівська. Виготовлена із тонкого латунного листа. Фігурні бронзові петлі для дужки було приклепано до боків, а дно і бічний шов пропаяно оловом, очевидно, з домішками срібла, бо воно не тьмяніло вже десятки років.
Петро любив звуки від тертя дужки дійниці. Вони нагадували звучання скрипкових струн. Це не якесь там грубе, важке оцинковане відро, що скрипить, як немазана гарба.
Перші цівки молока з просвистом ударяли у дно дійниці, а згодом ‒ глухо
шурхали у піну. Цю мелодію неможливо переплутати з іншою…
Петро, підсовуючи зручніше стільчик, озирнувся, бо почув якесь хрокання-шарудіння біля одвірка повітки. На поріжку вмостилась їжачиха, а поряд ‒ двоє дитинчат завбільшки з кулак із ріденькими сизими голочками. Вони чудно поводили гостренькими носами, вловлюючи невідомі запахи. Очевидно, вивчали незнайомця.
Коли Петро простував із молоком до хати, їжачки чкурнули навпростець попід кущами смородини. Пили молоко з ринок спершу боязко, а потім ‒ жадібно. Мати, угледівши їх, винесла з хати два оладки і вправно наколола їжачисі на голки.
Петро з усмішкою і якимось теплим почуттям споглядав, як їжачиха, перевалюючись, повела своїх діток до загорожі. Оладки, ніби мініатюрні космічні антени-тарілки, рухались на голках, вловлюючи сонячні промені…
Невдовзі їжачиха повернулася сама (вже без оладків) ‒ чи попросити добавки, чи просто подякувати. Петро обережно взяв її, посадив на коліно. Вона не пручалась і не скручувалась у клубочок, а міцно трималась лапками за штанину та тикала беззвучно мокрим рухливим носом у долоню…
2012
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
