ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Їжачки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Їжачки
«А що робити?» ‒ запитав маму Петро, коли смачно повечеряв. Він уже встиг розповісти про свої успіхи у виші, про те, як склав літню екзаменаційну сесію. Приїхав додому на кілька днів. А далі на нього чекав студентський будівельний загін «Корчагінець» та непроста робота в нічну зміну. Надія заробити якісь гроші ще жевріла...
«Здоїв би ти корову, ‒ попросила мати. ‒ Бо мені репаними руками довго мучитись. ‒ І додала: ‒Там біля призьби риночки стоять. Наллєш молока їжачкам».
‒ Так, а де ж їжачки? ‒ здивовано запитав Петро.
‒ Живуть у літній загорожі - десь, мабуть, під дошками помосту. Вони прийдуть до тебе…
Дійниця була давня, дідівська. Виготовлена із тонкого латунного листа. Фігурні бронзові петлі для дужки було приклепано до боків, а дно і бічний шов пропаяно оловом, очевидно, з домішками срібла, бо воно не тьмяніло вже десятки років.
Петро любив звуки від тертя дужки дійниці. Вони нагадували звучання скрипкових струн. Це не якесь там грубе, важке оцинковане відро, що скрипить, як немазана гарба.
Перші цівки молока з просвистом ударяли у дно дійниці, а згодом ‒ глухо
шурхали у піну. Цю мелодію неможливо переплутати з іншою…
Петро, підсовуючи зручніше стільчик, озирнувся, бо почув якесь хрокання-шарудіння біля одвірка повітки. На поріжку вмостилась їжачиха, а поряд ‒ двоє дитинчат завбільшки з кулак із ріденькими сизими голочками. Вони чудно поводили гостренькими носами, вловлюючи невідомі запахи. Очевидно, вивчали незнайомця.
Коли Петро простував із молоком до хати, їжачки чкурнули навпростець попід кущами смородини. Пили молоко з ринок спершу боязко, а потім ‒ жадібно. Мати, угледівши їх, винесла з хати два оладки і вправно наколола їжачисі на голки.
Петро з усмішкою і якимось теплим почуттям споглядав, як їжачиха, перевалюючись, повела своїх діток до загорожі. Оладки, ніби мініатюрні космічні антени-тарілки, рухались на голках, вловлюючи сонячні промені…
Невдовзі їжачиха повернулася сама (вже без оладків) ‒ чи попросити добавки, чи просто подякувати. Петро обережно взяв її, посадив на коліно. Вона не пручалась і не скручувалась у клубочок, а міцно трималась лапками за штанину та тикала беззвучно мокрим рухливим носом у долоню…
2012
«Здоїв би ти корову, ‒ попросила мати. ‒ Бо мені репаними руками довго мучитись. ‒ І додала: ‒Там біля призьби риночки стоять. Наллєш молока їжачкам».
‒ Так, а де ж їжачки? ‒ здивовано запитав Петро.
‒ Живуть у літній загорожі - десь, мабуть, під дошками помосту. Вони прийдуть до тебе…
Дійниця була давня, дідівська. Виготовлена із тонкого латунного листа. Фігурні бронзові петлі для дужки було приклепано до боків, а дно і бічний шов пропаяно оловом, очевидно, з домішками срібла, бо воно не тьмяніло вже десятки років.
Петро любив звуки від тертя дужки дійниці. Вони нагадували звучання скрипкових струн. Це не якесь там грубе, важке оцинковане відро, що скрипить, як немазана гарба.
Перші цівки молока з просвистом ударяли у дно дійниці, а згодом ‒ глухо
шурхали у піну. Цю мелодію неможливо переплутати з іншою…
Петро, підсовуючи зручніше стільчик, озирнувся, бо почув якесь хрокання-шарудіння біля одвірка повітки. На поріжку вмостилась їжачиха, а поряд ‒ двоє дитинчат завбільшки з кулак із ріденькими сизими голочками. Вони чудно поводили гостренькими носами, вловлюючи невідомі запахи. Очевидно, вивчали незнайомця.
Коли Петро простував із молоком до хати, їжачки чкурнули навпростець попід кущами смородини. Пили молоко з ринок спершу боязко, а потім ‒ жадібно. Мати, угледівши їх, винесла з хати два оладки і вправно наколола їжачисі на голки.
Петро з усмішкою і якимось теплим почуттям споглядав, як їжачиха, перевалюючись, повела своїх діток до загорожі. Оладки, ніби мініатюрні космічні антени-тарілки, рухались на голках, вловлюючи сонячні промені…
Невдовзі їжачиха повернулася сама (вже без оладків) ‒ чи попросити добавки, чи просто подякувати. Петро обережно взяв її, посадив на коліно. Вона не пручалась і не скручувалась у клубочок, а міцно трималась лапками за штанину та тикала беззвучно мокрим рухливим носом у долоню…
2012
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію