Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Їжачки
«А що робити?» ‒ запитав маму Петро, коли смачно повечеряв. Він уже встиг розповісти про свої успіхи у виші, про те, як склав літню екзаменаційну сесію. Приїхав додому на кілька днів. А далі на нього чекав студентський будівельний загін «Корчагінець» та непроста робота в нічну зміну. Надія заробити якісь гроші ще жевріла...
«Здоїв би ти корову, ‒ попросила мати. ‒ Бо мені репаними руками довго мучитись. ‒ І додала: ‒Там біля призьби риночки стоять. Наллєш молока їжачкам».
‒ Так, а де ж їжачки? ‒ здивовано запитав Петро.
‒ Живуть у літній загорожі - десь, мабуть, під дошками помосту. Вони прийдуть до тебе…
Дійниця була давня, дідівська. Виготовлена із тонкого латунного листа. Фігурні бронзові петлі для дужки було приклепано до боків, а дно і бічний шов пропаяно оловом, очевидно, з домішками срібла, бо воно не тьмяніло вже десятки років.
Петро любив звуки від тертя дужки дійниці. Вони нагадували звучання скрипкових струн. Це не якесь там грубе, важке оцинковане відро, що скрипить, як немазана гарба.
Перші цівки молока з просвистом ударяли у дно дійниці, а згодом ‒ глухо
шурхали у піну. Цю мелодію неможливо переплутати з іншою…
Петро, підсовуючи зручніше стільчик, озирнувся, бо почув якесь хрокання-шарудіння біля одвірка повітки. На поріжку вмостилась їжачиха, а поряд ‒ двоє дитинчат завбільшки з кулак із ріденькими сизими голочками. Вони чудно поводили гостренькими носами, вловлюючи невідомі запахи. Очевидно, вивчали незнайомця.
Коли Петро простував із молоком до хати, їжачки чкурнули навпростець попід кущами смородини. Пили молоко з ринок спершу боязко, а потім ‒ жадібно. Мати, угледівши їх, винесла з хати два оладки і вправно наколола їжачисі на голки.
Петро з усмішкою і якимось теплим почуттям споглядав, як їжачиха, перевалюючись, повела своїх діток до загорожі. Оладки, ніби мініатюрні космічні антени-тарілки, рухались на голках, вловлюючи сонячні промені…
Невдовзі їжачиха повернулася сама (вже без оладків) ‒ чи попросити добавки, чи просто подякувати. Петро обережно взяв її, посадив на коліно. Вона не пручалась і не скручувалась у клубочок, а міцно трималась лапками за штанину та тикала беззвучно мокрим рухливим носом у долоню…
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Їжачки
«А що робити?» ‒ запитав маму Петро, коли смачно повечеряв. Він уже встиг розповісти про свої успіхи у виші, про те, як склав літню екзаменаційну сесію. Приїхав додому на кілька днів. А далі на нього чекав студентський будівельний загін «Корчагінець» та непроста робота в нічну зміну. Надія заробити якісь гроші ще жевріла...«Здоїв би ти корову, ‒ попросила мати. ‒ Бо мені репаними руками довго мучитись. ‒ І додала: ‒Там біля призьби риночки стоять. Наллєш молока їжачкам».
‒ Так, а де ж їжачки? ‒ здивовано запитав Петро.
‒ Живуть у літній загорожі - десь, мабуть, під дошками помосту. Вони прийдуть до тебе…
Дійниця була давня, дідівська. Виготовлена із тонкого латунного листа. Фігурні бронзові петлі для дужки було приклепано до боків, а дно і бічний шов пропаяно оловом, очевидно, з домішками срібла, бо воно не тьмяніло вже десятки років.
Петро любив звуки від тертя дужки дійниці. Вони нагадували звучання скрипкових струн. Це не якесь там грубе, важке оцинковане відро, що скрипить, як немазана гарба.
Перші цівки молока з просвистом ударяли у дно дійниці, а згодом ‒ глухо
шурхали у піну. Цю мелодію неможливо переплутати з іншою…
Петро, підсовуючи зручніше стільчик, озирнувся, бо почув якесь хрокання-шарудіння біля одвірка повітки. На поріжку вмостилась їжачиха, а поряд ‒ двоє дитинчат завбільшки з кулак із ріденькими сизими голочками. Вони чудно поводили гостренькими носами, вловлюючи невідомі запахи. Очевидно, вивчали незнайомця.
Коли Петро простував із молоком до хати, їжачки чкурнули навпростець попід кущами смородини. Пили молоко з ринок спершу боязко, а потім ‒ жадібно. Мати, угледівши їх, винесла з хати два оладки і вправно наколола їжачисі на голки.
Петро з усмішкою і якимось теплим почуттям споглядав, як їжачиха, перевалюючись, повела своїх діток до загорожі. Оладки, ніби мініатюрні космічні антени-тарілки, рухались на голках, вловлюючи сонячні промені…
Невдовзі їжачиха повернулася сама (вже без оладків) ‒ чи попросити добавки, чи просто подякувати. Петро обережно взяв її, посадив на коліно. Вона не пручалась і не скручувалась у клубочок, а міцно трималась лапками за штанину та тикала беззвучно мокрим рухливим носом у долоню…
2012
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
