Хар відчув поклик природи. На місцевому базарі він знайшов нужник з прикметником „національний” на вивісці.
- Університет – розумію, музей, театр, заповідник, банк – так, - розмірковував Хар.
- А що Ви хочете, - гордо виступив власник націоналя. – Є ж національний базар.
- ?
- У Сорочинцах! Чому б не бути національному туалетові? Що значить національний? Значить, має виняткове значення для нації. Ви уявляєте націю без нужників?
- У країні мільйони кімнат відпочинку, - опонував Хар. – А чому саме ця – національна?
- Просто інші не ставили собі це за мету, не робили подання урядові, і, відповідно, не мають бюджетного фінансування.
- ?
- Так, а Ви що думаєте? Для підтримання національного статусу на мою установу витрачається більше бюджетних коштів ніж на якусь посередню (не національну) школу чи лікарню.
- Гроші – не пахнуть, - Хар пригадав вислів давньоримського імператора Веспасіана. - Нічого не змінилося за два тисячоліття окрім напрямку їх руху. При імператорі гроші йшли з глибин до скарбниці, а зараз із бюджету – в мутну глибину. І куди ж ідуть гроші?
- Трохи на мою зарплату та утримання основного засобу, а майже всі – на консультації поважних дядьків та їх дітей.
Хар поцікавився якістю консультацій:
- А чи добре знаються можновладці на просиранні державних грошей?
- Та запорами не страждають.

2005