Зав’язка:

Коли дерева стають низькими, ти починаєш усвідомлювати, що нарешті потрібно робити вибір.

Розвиток дії:

Аналізуєш, ніби проходиш свій шлях спочатку до якогось певного моменту ще раз і ще раз, але цього разу з мікроскопом.
Найсмішніше - систематизуєш і робиш висновок.

Кульмінація:

Ти – лише рештки чоловіків. Чим тобі не біблійна легенда про початок світу і що ти банальне ребро?!

Експозиція:

Коли дерева були високими, тобі здавалося, що світ – карамелька в руках сусідського хлопчика, який постійно зве тебе «баратькою» (фіг зна чому, - К. Л.), дере за волосся і корявим почерком пише на парканах, цегляних стінах, асфальті - «я тібя люблю». Тобі здавалося, що як сусідського хлопчика, цей світ можна змінити… з недосяжної карамельки, наприклад, на досяжний цукор з магазину по три гривні, що, загалом, однаково, бо вже тоді ти знала, що перш за все, цей світ і що є в ньому – любов, а отже з будь-якого цукру можна зробити карамельку. За цієї умови – що тобі до сусідського хлопчика?! Та з нього усе починалося. Під словом «усе», я маю на увазі тебе, якою ти є зараз.
Ти запитала його:
- Чому ти звеш мене «баратькою», дереш за волосся і пишеш усюди корявим почерком «я тібя люблю»?! Хіба така любов? Хіба любов те, що несе лише біль і образу?
А він відповів:
- Бо ти баратька! – і почав дерти твоє волосся.
Ось так ти вперше зрозуміла, що означає прислівник «по-чоловічому». Ось так ти вперше зрозуміла, що ніфіга ти не зрозумієш, якби не старалася і щоб не робила, а от лисою з часом ходити будеш. Що з іншого боку – так по-жіночому – наступати кожного разу на одні й ті ж граблі, мотивуючи: «Ну ані же такіє харошенькіє».

Ремарка:
Мене завжди дивували оці твої недолугі вислови, оці твої ірраціональні дії, котрі знайдуть своє логічне пояснення лише тоді, коли врешті якийсь чотириокий фауст, сидячи в своїй похилій, голодній норі, під каганкове світло і ковток коньяку відшукає сенс життя. Ну як можна так сліпо любити увесь світ?! Як можна ціною свого волосся давати шанси тому, хто хоче втопитися і вхопити на дно тебе з собою?! Так я зрозуміла, що любов – одвічний біль, та без нього не було б жодної розумової активності.

Коли тебе вперше захотіли загубити, поставивши в жахливо-кусючій синій сукенці в одну шеренгу з такими ж синіми сукенками і костюмчиками, і змусили серед задушно-бездушного натовпу крізь регіт і неслух пищати польовими цвіркунами якийсь ямбовий катрен з банальними римами, до якого, по великому рахунку, не має нікому діла, ти ще лизала свої карамельки з магазинного цукру по три гривні, але вже починала думати, звідки той цукор береться.
Твого сусіда по парті звали Сергійком. Чомусь ти відразу обрала саме його.
- Ну он же такой харошенькій!!!... – сказала мені і більше вже нічого не чула, мов щур, котрий сновидою йде на запах сиру.
І тут, загалом, я не мала б дивуватися. Ти ж повелася на їхню шеренгу в своїх білих мережевих бантах, мов хатній мопс на прогулянку, і єдиний відмінник у класі став твоїм ідеалом.
Кожну хвилину свого наступного ти думала про якихось півцарства і «жилі-паживалі і дабра наживалі», аж доки він не сказав, що ніколи не буде дружити з двієшницею.
Так ти вперше зрозуміла, що означає слово «невідповідність» і як воно – боротися за чоловіка (при чому не важить якого – К.Л.) і постійно падати мордякою в бите шкло своїх ілюзій… знову і знову, адже якби ти не намагалася в подальшому стати для нього тією чи хоча б кращою... Маладєц, шариш, йому постійно буде недостатньо, він вимагатиме більшого, аж допоки ти не зможеш йому ніц дати.
І він вимагав.
І ти бігла свою стометрівку з перепонами, гадаючи, що вона ніколи не скінчиться, а якщо і скінчиться, то обов’язково, як ти хочеш – з цвєточкамі і стразікамі.
Коли ти вперше забула карамельки вдома, зрозумівши нарешті, що вони бувають різними і ти любиш вишневі, твій світ відповів взаємністю.
І цвєточкі, і стразікі, твої власні півцарства і «жилі-паживалі і дабра наживалі».
А ти не пішла.
Сказала:
- Мій світ змінився.

Ремарка:
І ось тут я тебе не розумію. І ось тут я на тебе дуже ображаюся. Тобі знадобилося дев’ять років, аби зрозуміти щось вже давно прописане в книжках з постійнодоступної тобі бібліотеки?! Нарешті розв’язати цю нескладну задачу з геометрії і порвати зошит?!

В день, коли ти зняла свої бантики, нав’язливу жахливо-кусючу синю сукенку, усе якось покотилося…
Улюблений колір – зелений.
Квіти – фіалки.
Тварина – кіт.
Ти ненавидиш географію, проте любиш nightwish.
Його звали Вова і ти зліпила його з поміж того, що було , впихнувши в руки табличку з написом «достойний», а він через кілька хвилин сказав:
- Ок. – а потім, - Не знаю. – і на сам кінець. - Давай лишимося друзями.
Так ти зрозуміла, що ніколи не зможеш бути друзями з тим, кому впихнула в руки табличку з написом «достойний», і не відпустиш, доки він зможе її тримати, а от потрібний варіант відповіді потрібно відразу підкреслювати (бо чоловічий рід він трохи той... «прєкрасєн», але недоганяючий, - К.Л.).
Далі не розрізняла імен…
Далі не розрізняла імен…
Далі не розрізняла імен, - і почала писати вірші, прицмокуючи вишневими карамельками.
Так ти вперше зрозуміла, що Пушкін перелюбив достатньо, щоб повірити в фразу «чєм меньше жєнщіну ми любім…»

Ремарка:
Усе було як у пісні Олега Короля – «усе не так, усе не те», але ключовий афоризм: коли забуваєш про світ, лишається лише книга Терлецького «Рок-н-рол, стакан, кохання», що можна вважати достатньою графоманією, аби стати одним з авторів Літклубу і впарювати свою філософію: що карамельки не існує і світу не існує, існує лише Zaratustra і то досить сумнівний, -або самогубцем. Чомусь ти обирала завжди останній варіант. І тут я рада, що вчасно познайомилася з тобою.

Коли ми вперше зустрілися очі до очей, ти вже була студенткою, носила рвані джинси і металеві бляшанки за поясом, але лише починала розуміти сенс пісень легендарної групи «Кіно».
Ми захоплювалися з тобою наукою: я - практичною психологією, а ти – окультикою.
Ти навчила мене любити готику, а я (ідіотка, - К.Л.) почала приносити тобі карамельки.
Після чого ти вперше почула вислів: бійтеся данайців, але ще не розуміла.
Його звали Сергій. Він був студентом третього курсу філфаку, але тоді ти ще не знала, який це страшний діагноз і яка важка карма.
І от на цьому етапі в тебе вперше з’явився комплекс неповноційності, який пізніше усі називатимуть «особливістю», а ти волітимеш більше за все на світі бути нормальною, але не зможеш. Тотальна невідповідність постійно супроводжуватиме тебе.
Тобі ніколи не вистачатиме солі, цукру, сірників, ручок, 10 копійок на трамвай… а твої розетки щоночі битимуться током і через день ламатиметься фен.
Ти вперше боятимешся сказати правду, а коли наважишся – розетки таки почнуть битися током, тоді зрозумієш, що силою і хитрістю можна взяти лише жінку на вулиці, але не чоловіка.

Ремарка:
Проте я поважаю тебе за інше. Хоч досі жувала карамельки, ти якось написала мені, що любов, як і вірність, перш за все, - рішення, одностайне і незмінне, а тому ніколи і нікуди не підеш, хоч в сніг, хоч в мороз, хоч у власну кому, якщо прийняла це одностайне і незмінне рішення когось любити, бо любов – то перш за все стан твоєї душі, а чоловіків немає ні хороших, ні поганих – є ті, кого неправильно любили. Я не могла з тобою погодитися і не могла заперечувати за браком аргументів доводів протилежного, але мені імпонувало, що у цьому щось було накшталт мислення.

Коли одного разу, прийшовши на лекцію з теорії літератури, ти не побачила Юрія Васильовича, тобі здалося, що чогось не вистачає в складі твоєї улюбленої карамелі і ми повернулися з тобою до хімії.
Ти пересилала йому свої вірші, а він тобі – свої.
Так ти вперше зрозуміла, як воно – любити поета і, що ніколи не знайдеш в ньому собі гідного супутника, бо кожен з них відсилатиме твої почуття в книжки і на полиці.
Після цього ти почала грати в піжмурки, проте сама нікого не шукала, постійно ховалася і тебе не знаходили, а коли знаходили, ти починала якусь нову гру і було весело. Ти постійно хотіла, щоб було весело і твоїм жартам не було меж, навіть якщо вони припиняли бути смішними.
Його звали Василь.
Він носив тобі карамельки, а ти не їла. Щоразу брала, чемно дякувала, але ніколи не їла.
Так ти вперше зрозуміла, що маєш силу, але тоді ти ще не знала, що некеровану.
З нього були гарні нитки. Ти шила ним чудові сорочки, які носила по півтори хвилини, а потім викдала в смітник, знаючи, що справиш собі нових, ще кращих.

Ремарка:
Ну добре, я шила ним сорочки, але я маю виправдання – я хотіла тебе захистити, бо я не могла більше дивитися, як тебе кривдять.Заходять тобі в душу під виглядом ягнят, впиваються зубами в твоє серце і виходять вовками, а ти потім рахуєш поверхи сусідських будівель і довго-предовго дивишся на свою червоно-синю фєньку, котра з кожним разом стає все ширшою і глибшою.

В той день, коли тобі вперше сказали, що ти скоро помреш, ти почала мене слухати.
- Знаєш, я скоро помру. – якось сказала йому тихо і мармурово.
А він сказав, що все буде добре і довго цілував тобі руки.
Від самого сусідського хлопчика ти мріяла, щоб тобі хтось сказав, що все буде добре, але ми з тобою чудово розуміли, що добре не буде.
Ти дряпала йому шию, давала ляпаси, відсилала до самого біса, викидала речі, робила зовсім крейзануті речі, а коли він йшов, дивилася на свою червоно-синю фєньку і плакала.
Та наступного ранку він завжди повертався.
Так ти впреше зрозуміла, що ніколи не помилялася у своєму світі, але сказала мені, що помилилася.
Тепер ти хотіла їсти карамель, котру він приносив, але не їла.
- Справжня любов – не є егоїзмом.
Сказала, що не витримаєш, якщо він буде поряд.

Ремарка:
А я завжди гадала, що самопожертва – це дурість, або також егоїзм – бо ти приймаєш рішення не лише за себе. Велика дурість відмовлятися від того, що хочеш і можеш мати, розмінюючись на біль, від якого насправді нікому не буде легше.

Якось ти принесла мені дві стрічки і сказала:
- Головне - зробити правильний вибір.
У першій ,- в головного героя була собака. Він її дуже любив. Втрапивши в скруту, він хотів, щоб собака пішла до когось іншого, мала кращого. Він просив її піти, але та не йшла, - і тоді він почав її лаяти, бити, казати, що вона йому непотрібна. І, врешті домігся свого. І їм обом було боляче. Чувак помирав в цілковитій тиші, нещасним, а собаку в той же вечір збила машина, її тіло викинули на обочину, де вона ще кілька тижнів розкладалася, доки не стала високою травою.
У другій, - знову ж головний герой мав собаку. Він її дуже любив. Якось вона захворіла і лікарі сказали, що вона помре, що в ній живе сотні паразитів і вони її точняк з’їдять ще до наступного дня. Всю ніч чоловік непокладаючи рук витягував з заду свого домашнього улюбленця паразитів і на ранок витягнув останього. І собака лишилася живою.
Але тоді ти ще не розуміла, що не буває правильного вибору.

Ремарка:
До речі, той хлопець таки пішов. Одружився,народив дітей, розлучився і був нещасливим, а твій діагноз… не підтвердився.

Сполотніла.
Я порадила тобі жити одним днем і робити те, від чого ти завжди відмовлялася, сумнівалася чи вважала неправильним.
Тобі було байдуже.
Так ти зрозуміла, що смерть не так страшна, як страшно те, коли помирає щось в тобі за життя.
З цього моменту ти шкодуватимеш кожного дня, що свого собаку так і не вилікувала. Ходитимеш колами, проситимеш пробачення, але ніц не зміниш, лише зробиш з себе те, про що він завжди мріяв.
Після цього я покинула тебе, з тобою було лише бажання розірвати цей світ… раз і назавжди.
Ти була у темряві і нічого не могла бачити.
Так ти зрозуміла, що Бог існує і що він любить тебе… вчити.
Ти називала його Сонцем.
Він прийшов до тебе у цьому образі, але ти ще не розуміла, що він – актор, - почала обертатися навколо нього як Земля.
Ти вперше була щасливою і забула, що навколо цього жовтого карлика обертається ще принаймні вісім планет.
Коли настали полярні ночі, ти подовгу плакала в маршрутках і слухала кожного дня протягом місця беззупину одну єдину пісню (Robert Pattinson | Kristen Stewart _ There alright, - К. Л.).
Так, ти вперше зрозуміла, що все буде, як буде і пообіцяла мені, що більше нічого не вирішуватимеш.

Ремарка:
Мушу зізнатися, що я не написала всього, що мене дивувало, коли я за тобою спостерігала, як і всього, чому ти навчилася, і до чого прийшла. Вибрала лише найпристойніші моменти. Мені просто соромно, що ти – досі сліпа.

- А може будемо друзями?
Нещодавно тебе назвали дружиною і запропонували стати хвойдою.
Я не погодилася.
Тепер ти мене ненавидиш більше за все на світі, прутчаєшся, але гадаю, ми колись порозуміємося, бо чоловіки вміють любити будь-чим, але не серцем, а відтак – ти преречена... ти -...

Розв’язка:

Коли дерева стають низькими, ти починаєш усвідомлювати, що нарешті потрібно робити вибір.
І не робиш його.
Твоє життя – збірка суцільних конфліктів між розумом і серцем, котрі постійно приймають неправильні рішення, а відтак, - я люблю Бернарда Шоу.


2012р.