Не кидайте у мене словом-покручем,
Не вивертайте душу, як сіряк.
Не згадуйте недобрі сили поночі,
Бо потім не відчиститесь ніяк.

Не легковажте, бо закони Всесвіту
Працюють, їх ніхто не відміняв.
Не втоптуйте до смітника доріжку ту,
Щоб жаль гіркий вам серце не пройняв.

Так легко бруд словесний виливаєте,
Так просто зло пускаєте в життя.
Але чи думаєте, люди, чи ви знаєте,
Як ваших ближніх словоблуд протяв?

Бездумно, нерозумно так толочимо
Зелені луки українських слів.
А потім ще, такі наївні, хочемо,
Щоби в душі у нас вогонь горів.

Та наші предки при печі не лаялись,
Та ж козаки не знали, що то – мат.
Собака, чорт і дідько – ось перелік весь
Найгірших слів десь триста літ назад.

Тепер же… Навіть згадувать не хочеться,
Який «багатий» той плюгавий ряд…
І з уст людських і далі нечисть точиться,
І кожен все це чує, рад не рад.

Це, люди, зло, і це така енергія,
Що забирає сили у душі.
Почни зі себе. І скажи: «Не буду я
Вже смакувати ті слова чужі».

Не буде тому роду переводу,
Який забуде про тавро «холуй».
І мова – то таки душа народу,
І ти у неї – схаменись! – не плюй.
29.02.2012 р.