І знову тінь,
химерна і крива,
одягнута в образливі слова.
З усіх творінь
підспудності людської
найгірше – це лице.
Лавина снігова
так само котиться горою,
і їй хирляве деревце
свідомості -
слабенька перепона.
Зведе мости
над урвищем горгона
уяви навісної,
і власна суть,
закреслена, бо чорна,
ошкіриться
в чужому слові.
Думки внесуть
всі дрібочки отрути,
що у слідах твоїх зібрали нині.
Ти вип’єш міру цю,
і чварам бути:
Рука Пандори
тягнеться до скрині,
і в боки шпори,
і спокій вбито,
і гнізда розворушено осині,
а очі в шори,
бо надто гидко
у іншому уздріти власні тіні.