Вже не дивно, що знову ображено
репетую і ямб репетирую,
а твоєю пустою квартирою
ходить той, хто помер в сорок першому.
І якби я була обережною,
то ніколи б тебе не впустила,
бо не мрію про теплий будинок
і не прагну змінити прізвище.

Вже не гидко губною помадою
лікувати обвітрену душу
і чекати, що вранці завтра
замість мене всю кавову гущу
розгадає чиясь коханка,
і щоденна банальна втрата
розірве її втомлений шлунок.

Чи віддала б за твій поцілунок
півжиття або трохи більше?
Не віддала би жодної крихти,
не спалила би жодного вірша.
Я могла б утекти далеко
і щоночі від власного схлипу
розбивати обвисле небо,
акцентуючи погляд на груди.
Не йду нікуди, я змерзла. Тихо.

Все ще холодно в руки, в носа,
і на серці не та погода.
Кажеш, підла, німа і горда?
Просто я не біжу за модою
і не хочу вдягати усміх,
аби кожен пустий перехожий
роздирав мене на ілюзії.

Вже не дивно, що знову порожньо.
Не бажай мені вірних друзів:
розберися у слові «вірність»
і не слухай моєї музики.


10.03.2012р.