ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Важким камінням падають години,
А я все йду. Хоча би знав, куди!
Мене чекають осяйні світи,
В яких любов'ю грівся я щоднини.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Важким камінням падають години,
А я все йду. Хоча би знав, куди!
Мене чекають осяйні світи,
В яких любов'ю грівся я щоднини.
Буває, зігрівають холоди
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
ЯК ПРО НАС
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Назарук (1990) /
Вірші
«Рідна мова». 5 клас.
Промовляє жваво Вова
Вниз по сходинках плиг-скок.
- Зараз буде рідна мова!
- Зараз буде рідна мова! –
Пританцьовують хлоп’ята.
- Рідна мова! Рідна мова! –
Мов пташки дзинчать дівчата.
А дорогою до класу ,
Завітали до їдальні:
З’їли борщику відразу,
Пампушок, котлетки сальні.
У буфеті є смачненьке!
Шоколадок ціла тьма!
Все, що хочеш! Рідна ненько!
Колом піде голова!
- Може, нам вже час до класу?
- Ні! Погратись ми забули!
Бо перерва – це прекрасно!
А дзвінка ми ще не чули.
Відлетіла геть журба,
Бо солодощів поїли.
Ось і дзвоник, вся юрба:
- Рідна мова! Все! Побігли!
Дмитрик, Ігор, ще й Максим
Для контролю прокричали:
- Рідна мова! Чути всім?
Ми урок давно чекали!
І помчали вмить до класу
П’ятикласники веселі.
- Тут не знаємо образи!
- Школа – рідна нам оселя!
Поспішає п’ятий клас
До учителя на мову.
Тут об’єднує щораз,
Щира радість від розмови!
Ось, нарешті, й кабінет.
- Ой, нарешті, рідна мово!
І шевченківський портрет! –
На дітей погляне знову.
Ноги в руки, на місця.
Книжку, зошита дістали.
Дзвоник лине до дверцят,
Кажуть учням: «Розпочали!».
Вчитель легко в клас зайшов,
Привітався, посміхнувся,
Щоб сьогодні в класі знов
Ти незнань своїх позбувся.
Щоб в країну дивослів,
Дивообразів пірнули.
Якщо хтось не зрозумів –
Пояснить аби збагнули.
Як натхненно п’ятий клас
Найріднішу любить мову.
Дуже добре кожен з нас,
Знає силу й ціну слову.
Кожен знає: вигук, частку,
Дієслово – все й будь-що!
Мова – ненька, подих, ласка
Для синів своїх й дочок!
………………………….
Ось такий простий сюжет,
Що з життя - в основу,
Змалював дітей портрет:
Марка, Павлика - чудовий.
Змалював він: Ігоря,
Лору, Германа, Арину
І Оксанку – ці ім’я,
Не забудуться віднині!
Ще згадаємо: Мишка,
Віолетту та Євгена;
І Оленку, і Славка;
Ось Марійка – з гобілену.
Поспішатиме цей клас
На уроки разом жвавий.
Сподіваюсь, вразив вас
Цей сюжет з життя цікавий…
10.11.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Рідна мова». 5 клас.
Учням 6-А класу Одеського НВК «Гімназія №2»
- Нумо, п’ятий, на урок!
Промовляє жваво Вова
Вниз по сходинках плиг-скок.
- Зараз буде рідна мова!
- Зараз буде рідна мова! –
Пританцьовують хлоп’ята.
- Рідна мова! Рідна мова! –
Мов пташки дзинчать дівчата.
А дорогою до класу ,
Завітали до їдальні:
З’їли борщику відразу,
Пампушок, котлетки сальні.
У буфеті є смачненьке!
Шоколадок ціла тьма!
Все, що хочеш! Рідна ненько!
Колом піде голова!
- Може, нам вже час до класу?
- Ні! Погратись ми забули!
Бо перерва – це прекрасно!
А дзвінка ми ще не чули.
Відлетіла геть журба,
Бо солодощів поїли.
Ось і дзвоник, вся юрба:
- Рідна мова! Все! Побігли!
Дмитрик, Ігор, ще й Максим
Для контролю прокричали:
- Рідна мова! Чути всім?
Ми урок давно чекали!
І помчали вмить до класу
П’ятикласники веселі.
- Тут не знаємо образи!
- Школа – рідна нам оселя!
Поспішає п’ятий клас
До учителя на мову.
Тут об’єднує щораз,
Щира радість від розмови!
Ось, нарешті, й кабінет.
- Ой, нарешті, рідна мово!
І шевченківський портрет! –
На дітей погляне знову.
Ноги в руки, на місця.
Книжку, зошита дістали.
Дзвоник лине до дверцят,
Кажуть учням: «Розпочали!».
Вчитель легко в клас зайшов,
Привітався, посміхнувся,
Щоб сьогодні в класі знов
Ти незнань своїх позбувся.
Щоб в країну дивослів,
Дивообразів пірнули.
Якщо хтось не зрозумів –
Пояснить аби збагнули.
Як натхненно п’ятий клас
Найріднішу любить мову.
Дуже добре кожен з нас,
Знає силу й ціну слову.
Кожен знає: вигук, частку,
Дієслово – все й будь-що!
Мова – ненька, подих, ласка
Для синів своїх й дочок!
………………………….
Ось такий простий сюжет,
Що з життя - в основу,
Змалював дітей портрет:
Марка, Павлика - чудовий.
Змалював він: Ігоря,
Лору, Германа, Арину
І Оксанку – ці ім’я,
Не забудуться віднині!
Ще згадаємо: Мишка,
Віолетту та Євгена;
І Оленку, і Славка;
Ось Марійка – з гобілену.
Поспішатиме цей клас
На уроки разом жвавий.
Сподіваюсь, вразив вас
Цей сюжет з життя цікавий…
10.11.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0793 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0793 seconds