Замітають подоли спідниць
і Сирець, і Поділ,
У підземці тамтамом навиліт_навідмаш –
підбори,
Підбери – чи слова, чи ключі…
Не до тебе говорить,
Не підводячи погляду…
Спробуй за нею піти,

За мотузочку запаху носом вхопись, як Тесей,
Мо і виведе – чи заведе –
в лабіринти висоток,
Запитаєш утретє –
вона промовчить тобі всоте,
Бо висмоктує час молоко із тужавих грудей,

Бо людей –
ніби маку на площах_площинах долонь,
Ця весна – знавісніла.
Цих станцій-дистанцій – до біса,
Ці пістряві перекупки, ця малохольна Аліса,
Що на лівому березі правий шукає либонь,

Це дівча-шалапутка,
ця жменя веснянок на носі,
Ця ріка, що торкне язиком піднебіння ріки…

Не підводить очей –
ані тушшю, ні вгору, –
бо досі
Василіски у погляді –
Як у полях васильки.