Вістря потойбічних перецвітів
Очорнивши вітра срібну плав,
Дихання валторни незігріте
Віддалили. Сон не поспішав:
Впала несить, впала в повівання
І одним забулася до дна –
Склянотоном тінепокаяння,
Склянотілом дальнього вікна…

Я рукою креслю покрізь затінь
Відсвіт лісу – ганок у пісках,
Пам’ять це, бо має пам’ятати
Пелюсток про брата Пелюстка,
Ворожба, очей закута повінь, -
Там де я – останній на мосту,
Де розлуки вже, а не любові
Пригубили чорним бересту.

Що їй з обгорілими перстами? –
Позначати кола з німоти…
Все стечеться, жайвором настане,
Віхоли зачаттям золотим,
Сумнівом невтоленим, як листя,
Зморшками – крізь порухи – у снах:
Величини темних літочислень –
Їхню правду не збагнути нам.
_______________________________

Текст оригіналу:

ПРЕД-ЧУВСТВИЕ

Острия пыльцы потусторонней
Серебристый ветер очернив,
Зябкое дыхание валторны
Отдалили. Сон – не суетлив:
Ненасытность пала в дуновеньи
И была одним поглощена –
Стеклотоном кающейся тени,
Стеклотелом дальнего окна…

Я рукой очерчиваю темный
Слепок леса – ставни на песке.
Это – Память, если может помнить
Лепесток о брате Лепестке,
Смежить веки, известить гаданьем,
О себе – последнем на мосту.
Не Любовей сотни – расставаний –
Пригубили черным бересту.

Что ей с обгоревшими перстами? –
Тихо обозначивать круги…
Все сольется, жаворонком станет,
Солнечным зачатием пурги,
Горстками разомкнутых сомнений…
Складки рук – движениями – сны:
Величины летоисчислений –
Не измыслить, как они честны.