поетична інтерпретація

"Метелик" (уривок)

І

Ти мертвий.. чи то смерть?
Ти жив добу в азарті.
О сум який у жарті
Творця! Ледь-ледь
довимовлю оці
"ти жив" , цю єдність дати
народження й як стати
в моїй руці
тебе пилком. І я
рахую вперше
з двох кількостей одне лиш
у межах дня.

ІІ

Тому, що дні людей —
ніщо. Всього лиш
ніщо. Їх не приколеш,
і їжею очей
не зробиш: вони
на фоні білім,
не володіють тілом,
незримі. Дні,
вони як ти; вірніш,
вагу день має,
як зменшений до краю.
Знайти облиш…

ІІІ

Сказати, що із мрій
ти? Ну а що же
в руці моїй так схоже
на колір твій —
не плід він небуття.
З чиєї ласки
і так рум’яне краска?
Навряд чи я,
клубок або ланцюг
безкольорових слів,
враз уявити б зміг
палітру цю.

IV

На крильцях є твоїх
зіниці, вії —
птахи, красуні, мрії —
скалки чиїх,
скажи мені, це лиць
портрет летючий?
Твій випадок живучих
яких крупиць
являє натюрморт:
речей, врожаю?
і риболовлі раю
трофей-ескорт .

V
Можливо, ти – пейзаж,
і, взявши лупу,
я виявлю всю групу
німф, танець, пляж.
Там ясно як удень?
чи там журливо,
так як уніч? й світило
яке у нім
зійшло на схил зірок?
чиї фігури?
Яка, скажи, натура –
його зразок?

VI

Гадаю я, що ти –
штрих до портретів:
зорі, лиця, предметів –
і тих, і тих.
Хто майстер-дивосвіт,
що брів не хмурив
й наніс в мініатюрі
на них той світ,
що зводе нас з ума,
бере нас в кліщі,
де мисль про річ ти віща,
ми – річ сама?


2012


1972

И.Бродский. БАБОЧКА (отрывок)

I

Сказать, что ты мертва?
Но ты жила лишь сутки.
Как много грусти в шутке
Творца! едва
могу произнести
"жила" — единство даты
рожденья и когда ты
в моей горсти
рассыпалась, меня
смущает вычесть
одно из двух количеств
в пределах дня.

II

Затем, что дни для нас —
ничто. Всего лишь
ничто. Их не приколешь,
и пищей глаз
не сделаешь: они
на фоне белом,
не обладая телом,
незримы. Дни,
они как ты; верней,
что может весить
уменьшенный раз в десять
один из дней?..

III

Сказать, что вовсе нет
тебя? Но что же
в руке моей так схоже
с тобой? и цвет —
не плод небытия.
По чьей подсказке
и так кладутся краски?
Навряд ли я,
бормочущий комок
слов, чуждых цвету,
вообразить бы эту
палитру смог.

IV

На крылышках твоих
зрачки, ресницы —
красавицы ли, птицы —
обрывки чьих,
скажи мне, это лиц
портрет летучий?
Каких, скажи, твой случай
частиц, крупиц
являет натюрморт:
вещей, плодов ли?
и даже рыбной ловли
трофей простерт.

V

Возможно, ты — пейзаж,
и, взявши лупу,
я обнаружу группу
нимф, пляску, пляж.
Светло ли там, как днем?
иль там уныло,
как ночью? и светило
какое в нем
взошло на небосклон?
чьи в нем фигуры?
Скажи, с какой натуры
был сделан он?
VI
Я думаю, что ты —
и то и это:
звезды, лица, предмета
в тебе черты.
Кто был тот ювелир,
что, бровь не хмуря,
нанес в миниатюре
на них тот мир,
что сводит нас с ума,
берет нас в клещи,
где ты, как мысль о вещи,
мы — вещь сама?..