Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась і ти стезі отій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі під но
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
У незміннім кожушку, -
Спозарана дід худобу
Доглядає на лужку.
З-під верби спостерігає,
Добре бачачи здаля,
Що наблизилось до гаю
Недосвідчене теля.
раді бачити тут вас.
В ритмі з рухом гучні гуки,
хто зна де ті ноги й руки…
Бубон тут як тулумбас**
грувом*** покриває нас.
Коло витримати в русі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"Поетом будеш в значенні єдинім..." ***Із Єсеніна С.О.
Коли не порушиш правди життя,
Рубцюватимеш ніжну шкіру понині,
В крові чуттів пеститься чужа душа
Поетом будеш, лиш співай привільно,
Щоб тобі відомий був цей мотив.
Соловейко співає без болю, вільно,
Бо лиш один має звуків порив.
Канарка ж із голосу незнайомого –
Жалюгідна, смішна витребенька.
Світ у пошуках лиш слова пісенного,
По-своєму співає, мов жаба маленька.
Магомет схитрував у Корані,
Заборонивши напої міцні,
Лиш тому поет не перестане,
Втопати із тортурами у вині.
І коли до коханої поет прямує,
А кохана на ложі з іншим лежить,
Волога живильна його врятує,
Не метне ножа їй у серце в ту мить.
Але, палаючи ревнивою відвагою
Насвистуватиме собі йдучи додому,
Ну, і що ж, помру собі волоцюгою,
На землі нам і це цілком знайоме».
Быть поэтом - это значит то же,
Если правды жизни не нарушить,
Рубцевать себя по нежной коже,
Кровью чувств ласкать чужие души.
Быть поэтом - значит петь раздолье,
Чтобы было для тебя известней.
Соловей поет - ему не больно,
У него одна и та же песня.
Канарейка с голоса чужого -
Жалкая, смешная побрякушка.
Миру нужно песенное слово
Петь по-свойски, даже как лягушка.
Магомет перехитрил в коране,
Запрещая крепкие напитки,
Потому поэт не перестанет
Пить вино, когда идет на пытки.
И когда поэт идет к любимой,
А любимая с другим лежит на ложе
Влагою живительной хранимый,
Он ей в сердце не запустит ножик.
Но, горя ревнивою отвагой,
Будет вслух насвистывать до дома:
"Ну, и что ж, помру себе бродягой,
На земле и это нам знакомо".
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
