ЗАГИБЕЛЬ



Все почалося з появою К. у місті М., хоча, можливо, ці події не мали нічого спільного. К. був старим дідуганом, на вигляд, років сімдесяти, у старій поношеній одежині і з пролисиною на голові, яка виблискувала на сонці, наче новенька полив’яна каструлька. К. з’явився у місті на початку весни і відтоді не полишав його навіть на день. Він щоранку сідав на розі Пушкінської і Льва Толстого, неподалік від метрополітену, і жебрачив: клав перед собою знебарвленого до сірого картуза і чекав доки хто кине кілька монет, а коли це траплялося – поспіхом загрібав їх і сунув собі у кишеню. Коли починало темніти, К. підіймався і вирушав шукати нічліжку, здебільшого, засинав десь у парку, прямо на траві, або, коли холоднішало, забирався в підвал чи парадний якогось будинку, де здебільшого пахло сечею і застояним затхлим повітрям, що, вперемішку із обідраними і розмальованими до непристойності різними слівцями й графіті стінами створювало атмосферу постсовкового животіння у довгому і темному тунелі без щонайменшого проблиску світла вкінці. К. природно вписувався у цей колорит і був його незамінною крихітною частинкою.
Десь посередині літа місто почало вимирати, спершу зникали великі спальні райони, що на окраїнах: люди ввечері повертались додому після роботи, а ранком наступного дня ще вчора вщент заповнені пасажирами, що й не ворухнешся, тролейбуси, автобуси, маршрутівки, трамваї вирушали з околиць порожніми. Коли спохватились людей і почали їх розшукувати, то виявили тільки порожні квартири. Згодом, через декілька днів, будинки почали руйнуватися і на їхньому місці повиростали величезні звалища з цегли, битого скла, віконних і дверних рам, кухонного реманенту, меблів, кухонних плит, тазиків та іншого домашнього начиння, але згодом і ці кучугури несподівано зникли, наче в повітрі порозчинялися, а на їх місці повиростали непролазні джунглі із бур’янів, які повільно, одначе впевнено просувались до центру міста, зажавши його у кільце, ніби удав свою жертву, все зменшуючи і зменшуючи радіус обхвату, аж доки трагічна смерть не наводнила, як паводок, центральні райони великого міста, аж доки не лишився один лише К. Він самотньо сидів посеред високих бур’янів і не бачив жодної живої істоти довкола себе, жодного руху, окрім хіба шуму вітру у бур’янах, жодного сліду присутності тут колись людей і цивілізації. Усе вимерло. К. змушений був змиритися з такою ситуацією, як і з усвідомленням того, що схожа доля чекає на нього також, бо ніхто вже не кине йому пари монет – немає кому. Коли К. помер, з його трупом почали чудитися фантастичні і неймовірні речі: він почав розростатися до нечуваних розмірів, спочатку до кількох метрів, потім до кількох сотень, і все ріс і ріс, аж доки не зайняв усю колишню територію міста. Потім вітер ще довго розносив довкола їдкий трупний сморід.