Місто пахне кефіром і тане, як масло,
Під колючим промінням забризканих фар.
В павутинні дощів літо бабине згасло,
Залишився лиш дим. Зойк тужливих гітар


У принишклих дворах, де господарем - протяг,
Де білизни латки, мов птахи на дротах.
Місто рветься із рук і хлюпоче в чоботях,
Горобиновим соком гірчить на вустах.


Місто мокрих повій і собачих симфоній
Лізе, в'ється вужем геть за обрій, за грань.
Тут співав менестрель, тут молився Антоній...
Жовті краплі зірок на обвітрену длань


Скверу сиплються з хмар пустоцвітом порожнім
І крізь гратки перстів витікають на брук.
Місто дивиться вслід мовчазним подорожнім.
І йому не звикать до облог і розпук.


Місто липне до пальт прілим палевим листям,
Виграє полонез в ржавих нетрях труби.
Місто знає давно: ми хворіємо містом,
Несемо, наче душу, це місто в собі.


2012 р.