Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
В. Висоцький: Пісня пропащої людини
і серце з глуздом сторожким – не на ножах,
не забиває дух стрімка їзда
і не холоне кров на віражах.
І вже кохання не хурделить голови,
і нерви більше не натягнуті – хоч рви:
провисли нерви, як мотузки від шмаття,
і не хвилює, хто кого – чи він, чи я.
Я на коні. Штовхни – я злетів.
Тільки «ні», тільки «не» – мій мотив.
Не п’ю холодного – до судорог – питва,
ані подій, ані людей не кваплю рух.
Мій лук закинуто, згнила в нім тятива,
всі стріли зламано – на розпал їх беру.
І не напружуюсь, не рвусь, а якось так…
Не надихає навіть просто факт атак.
Я весь прозорий, мов відчинене вікно,
і непомітний, наче біле полотно.
Я на коні. Штовхни – я злетів.
Тільки «ні», тільки «не» – мій мотив.
Не ниють рани, та вже й шрами не болять –
їх у стерильні забинтовано стрічки.
І не хвилюють, не тривожать, не сверблять
ні мрії, ні питання, ні думки.
Тяжіння не поборюю Землі,
лежу – так більша відстань до петлі.
І серце тіпається, наче не в мені:
пора туди, де тільки «не» і тільки «ні»…
2008
Владимир Высоцкий
Песня конченого человека
Истома ящерицей ползает в костях,
И сердце с трезвой головой не на ножах,
И не захватывает дух на скоростях,
Не холодеет кровь на виражах,
И не прихватывает горло от любви,
И нервы больше не внатяжку: хочешь — рви,
Провисли нервы, как верёвки от белья,
И не волнует, кто кого — он или я.
Я на коне,
толкани —
я с коня.
Только "не",
только "ни"
у меня.
Не пью воды, чтоб стыли зубы, питьевой
И ни событий, ни людей не тороплю,
Мой лук валяется со сгнившей тетивой,
Все стрелы сломаны — я ими печь топлю.
Не напрягаюсь и не рвусь, а как-то так...
Не вдохновляет даже самый факт атак.
Я весь прозрачный, как раскрытое окно,
И неприметный, как льняное полотно.
Я на коне,
толкани —
я с коня.
Только "не",
только "ни"
у меня.
Не ноют раны, да и шрамы не болят, —
На них наложены стерильные бинты!
И не волнуют, не свербят, не теребят
Ни мысли, ни вопросы, ни мечты.
Устал бороться с притяжением земли:
Лежу — так больше расстоянье до петли.
И сердце дёргается, словно не во мне, —
Пора туда, где только "ни" и только "не".
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)