Люда довго приміряє гарні речі модні,
Треба йти із чоловіком на бенкет сьогодні.
Чепуриться, звісно, жінка, певно, дві години,
Там же буде в ресторані точно півродини.
Вася думає вже зранку, скільки грошей нести.
Ледь не злий, бо сухо в горлі й трохи тиснуть мешти.
Врешті-решт пішли обоє на оту забаву,
Привітали свата Мішу, сваху Ярославу.
Потім сіли всі за стіл. Щоб голод придурити.
А жінкам не дай наїстись,- дай наговоритись.
Доки Вася ще не встиг очей собі залити,
Стала Люда чоловіка всій рідні хвалити:
- Вася майже ідеальний, не скупий, до речі.
Він мені завжди купує досить гарні речі.
Я ж не прошу щось від Гуччі, від Діор чи Прада.
Хай своє, гарненьке, рідне. Буду тільки рада.
Чи спідничку, чи костюмчик, чи взуття хороше.
Словом, треба, чоловіче, певну суму грошей.
Вася лиш бубнів під ніс: - Та де ж тих грошей взяти?
Але жінці при родині мусів обіцяти.
Та розквітла, наче пава. І щаслива просто.
Вася мовчки їв і пив. Хоча "кипів" від злості.
- От як вміє підбрехатись. Так старалась, бідна.
Щось новеньке їй купи. Своє, гарненьке, рідне...
Вдома знов ту саму пісню чути від дружини:
- Треба, любий, прикупити трохи одежини.
День чи два ще Вася думав про обновку Люди:
- Хоче щось нове та рідне, то нехай вже буде!
Через тиждень все ж призналась Люда якось свасі:
- Щось новеньке? Звісно, маю. Он, синяк від Васі...