дякую, Любове))) цей текст - як видих майже семи років мовчання, коли жодного рядка (окрім наукових текстів та дисеру) не було написано. якщо чесно, я щиро вірила, що вже не напишу нічого до кінця свого життя... але тепер, як після анабіозу, щось всередині починає просинатися. не знаю, чи буде це щось путяще, чи "іржа" по довгому простої, але якісно відчуваю себе по-іншому)))) дякую Вам за тепле слово. розуміння - це найважливіше, чого ми усі прагнемо. і в поезії перш за все :)

дякую, Дмитре, за відгук та співвідчуття))) надзвичайно цікаво було б почути ці варіанти завершення. у мене, до речі, їх теж було кілька :)

дякую, Анатолію))))

Ларисо, дякую щиро!