І знову слововитвір, знову ти, у кожній гілочці_рядочку невід’ємний,
в анфас і профіль схожість «на лице» - мені тебе таким намалювала
художниця_самітниця_зима, а потім через весни у літа, не цвітом білим,
не плодами, до осені, до рваного листка усе вела чомусь лише снігами.

Сьогодні знову літо і зима, і плач тополі - за білим пухом, як за пеленою,
окреслю коло, в колі – ти і я, а сніг летить, летить, летить. Оо...саааннна...
Вслухаюся – молитва поруч з нами, і грішне відкидаю враз... Наш обідочок
сипким пісочком сиплеться крізь нас, і ми такі леткі за мить до щастя.

Думки пожухли, світ причастям вмитий, так біло на душі, так білосніжно,
несу тобі назустріч у долоні шматочок хліба й білий пух від херувима,
вся у замрії, у тобі, у цій завії , тополя тішиться, слова не викинеш із вірша -
так мало надихають ті, хто поряд і так багато ті, хто ще не з нами...
2012