
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.04
12:48
Не забарилась панна, то ж прийшла
у чудернацькій сукні вересневій.
Через плече химерна сумка-клатч.
Одежа, ніби знята з манекена.
А туфлі модні з жовтим ланцюжком,
і цокають легкі підбори вправно.
Злетілись серпокрильці табуном,
але у вирій їм ще,
у чудернацькій сукні вересневій.
Через плече химерна сумка-клатч.
Одежа, ніби знята з манекена.
А туфлі модні з жовтим ланцюжком,
і цокають легкі підбори вправно.
Злетілись серпокрильці табуном,
але у вирій їм ще,
2025.09.04
12:44
Сойка-віщунка
Пророчить журбу
(Бо осінь – як тінь неминуча)
(Бо трохи малярством
Заповнює вічність
Гончар кулястих глеків
Бородатий філософ –
Майстер Бо).
Пророчить журбу
(Бо осінь – як тінь неминуча)
(Бо трохи малярством
Заповнює вічність
Гончар кулястих глеків
Бородатий філософ –
Майстер Бо).
2025.09.04
09:45
Сьорбнула я біди чимало,
не віриться — «зурочив хтось.»
Що мало статися, те сталось,
що мало бути те збулось.
В собі копатися не буду,
шукати винних не берусь.
Невже зробили ляльку-вуду
не віриться — «зурочив хтось.»
Що мало статися, те сталось,
що мало бути те збулось.
В собі копатися не буду,
шукати винних не берусь.
Невже зробили ляльку-вуду
2025.09.04
09:19
Притулюся до твого живота вухом,
щоб розчути далекі звуки,
як божественну музику, буду слухати
грядущого серця стукіт…
2025 рік
щоб розчути далекі звуки,
як божественну музику, буду слухати
грядущого серця стукіт…
2025 рік
2025.09.04
07:46
Завжди чогось не вистачає
І перебір завжди чогось, -
То в небі птиць усяких зграї,
То в перельоті крук, чи дрозд.
Уже давно нема балансу
В художній творчості моїй,
Бо щодоби пишу романси,
А п'єсам - зась у їхній стрій.
І перебір завжди чогось, -
То в небі птиць усяких зграї,
То в перельоті крук, чи дрозд.
Уже давно нема балансу
В художній творчості моїй,
Бо щодоби пишу романси,
А п'єсам - зась у їхній стрій.
2025.09.03
21:47
Стілець вибвають з-під ніг
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.
І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.
І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
2025.09.03
20:07
Нестерпно, Всевишній, нудьгую
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.
За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.
За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
2025.09.03
18:08
Мені здається часом, що солдати,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.
Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.
Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
2025.09.03
16:19
атож-бо день руйнує ніч
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
2025.09.03
09:57
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 9 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Пензликом
Пензликом
2025.09.03
05:20
Усамітнення вечірні
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ліна Костенко (1930) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Чекаю дня, коли собі скажу:
оця строфа, нарешті, досконала.
О, як тоді, мабуть, я затужу!
І як захочу, щоб вона сконала.
І як злякаюсь: а куди ж тепер?!
Уже вершина, де ж мої дороги?
...Він був старий. Старий він був. Помер.
Йому лизали руки епілоги.
Йому приснився жилавий граніт.
Смертельна туга плакала органно,
Він Богом був. І він створив свій світ.
І одвернувся: все було погано.
Блукали руки десь на манівцях,
тьмяніли фрески і пручались брили.
Були ті руки в саднах і в рубцях —
усе життя з камінням говорили.
Вже й небо є. А стелі все нема.
Пішли дощі. Хитались риштування.
Внизу ревла і тюкала юрма.
Вагою пензля металися вагання.
А він боявся впасти на юрму.
Сміялись в спину скіфи і етруски.
І він зірвавсь. Не боляче йому,
бо він розбився на камінні друзки.
І ось лежить. Нема кому стулить
його в одне на плитах базиліки...
Прокинувся. Нічого не болить.
Все віднялось. І це уже навіки,
Нажився він. І недругів нажив.
Було йому без року дев'яносто.
Життя стужив і друзів пережив,
і умирав зажурено і просто.
Важкі повіки... стежечка сльози…
і жаль безмірний однієї втрати:
“В мистецтві я пізнав лише ази.
Лише ази! Як шкода умирати...”
Земля пером. Чудний був чоловік.
Душа понад межею витривалості.
Щоб так шукати, і за цілий вік —
лише ази! — ні грана досконалості.
Ти, незглибима совісте майстрів,
тобі не страшно навігацій Лети!
Тяжкий був час. Тепер кого не стрів, —
усі митці, художники й поети.
Всі генії.
На вічні терези
кладуть шедеври у своїй щедроті.
Той, хто пізнав в мистецтві лиш ази,
був Мікеланджело Буонарроті.
1998p.
оця строфа, нарешті, досконала.
О, як тоді, мабуть, я затужу!
І як захочу, щоб вона сконала.
І як злякаюсь: а куди ж тепер?!
Уже вершина, де ж мої дороги?
...Він був старий. Старий він був. Помер.
Йому лизали руки епілоги.
Йому приснився жилавий граніт.
Смертельна туга плакала органно,
Він Богом був. І він створив свій світ.
І одвернувся: все було погано.
Блукали руки десь на манівцях,
тьмяніли фрески і пручались брили.
Були ті руки в саднах і в рубцях —
усе життя з камінням говорили.
Вже й небо є. А стелі все нема.
Пішли дощі. Хитались риштування.
Внизу ревла і тюкала юрма.
Вагою пензля металися вагання.
А він боявся впасти на юрму.
Сміялись в спину скіфи і етруски.
І він зірвавсь. Не боляче йому,
бо він розбився на камінні друзки.
І ось лежить. Нема кому стулить
його в одне на плитах базиліки...
Прокинувся. Нічого не болить.
Все віднялось. І це уже навіки,
Нажився він. І недругів нажив.
Було йому без року дев'яносто.
Життя стужив і друзів пережив,
і умирав зажурено і просто.
Важкі повіки... стежечка сльози…
і жаль безмірний однієї втрати:
“В мистецтві я пізнав лише ази.
Лише ази! Як шкода умирати...”
Земля пером. Чудний був чоловік.
Душа понад межею витривалості.
Щоб так шукати, і за цілий вік —
лише ази! — ні грана досконалості.
Ти, незглибима совісте майстрів,
тобі не страшно навігацій Лети!
Тяжкий був час. Тепер кого не стрів, —
усі митці, художники й поети.
Всі генії.
На вічні терези
кладуть шедеври у своїй щедроті.
Той, хто пізнав в мистецтві лиш ази,
був Мікеланджело Буонарроті.
1998p.
Найвища оцінка | Тетяна Мельник | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Володимир Ляшкевич | 5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію