Нептуне, жінка-фугу завчасно прорвала навколоплідні води.
Зрадила власних сестер, позбавила їх права голосу,
і попливла за течією дощу у прісноводний Лондон,
аби колись відкласти ікру вже в мегаполісі.

Випуклі вени інших незнаних країн ваблять у себе,
медузи-нафтові плями дрейфують тунелями мокрими.
Листопад перезрілий плавно перетікає в December,
і жінка-фугу, розбивши кригу, несеться гнана амоком.

Сіллю печуть на пересохлих губах слова-ембріони,
а так запитати в старого хочеться: скільки за Цельсієм?
Післяобіднє сонце сапфіром у водах тоне,
і лише балакучі чайки — свідки цього процесу.

Жінка-фугу. Не бійся, скуштуй, гурмане.
Хіба є щось смачніше на всіх теренах Британії?
Тепер ти завжди хотітимеш цього смаку наркоманом,
або ж ця таємна вечеря стане для тебе останньою.

Жінка-фугу й досі з пропискою в Чорному морі,
весь час виглядає когось у блакитне вікно не за сценарієм.
Зібравши всі сили, вийшла на берег мокрий,
тремтячими пальцями дістала з очей ламінарії.