Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Яніс Островерхий (1990) /
Вірші
Сварщик
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сварщик
Сварщик закончил работу,
Он шел домой, как вчера,
Наполнив вены водкой,
Проходил он мимо костра.
За костром прятался дворник,
Он сжигал гнилую листву,
В кабаке мужыки пили пиво,
И блевали потом на траву.
Закрывались вокруг магазины,
А в квартирах горел уже свет,
К ужину собирались дети,
Разной масти, роста и лет.
Замолкали орущие птицы,
А коты начинали петь,
Аттракционы в центральном парке,
Приготовились тихо скрипеть.
Сонный вечер упал на город,
Легкий ветер тревожит кусты,
А кусты отвечают молчаньем,
Все стыдясь своей наготы.
За столом, во дворе бетонном,
Напоследок кости бросают,
Финальную партию в карты,
По соседству деды кончают.
Ну, а сварщик идет домой,
Столь же потный, усталый, пьяный,
Ноги тянет так же лениво,
На плечах висит пиджак рваный.
Вдома ждет молодая, довольно, жена,
И дочурка в розовом платье,
Теплый борщь, а потом, может секс,
Когда дочка уснет – в ванне.
Вот, под носом знакомый подъезд,
У которого грустно и тихо,
Двери пестро отворенны навстежь,
За спиною шатается липа.
Сварщик медленно двинул к лестнице,
Не взглянув на доску обьявлений,
Ведь зачем мужыку деревяшка,
Что полна слишком чуждых значений.
-----
Ступень за ступенью,
Рукою метя в перило,
Он ползет наверх,
А в подъезде воняет гнило.
Все стены исписанны,
Двери лаком покрыты,
Редко здесь убирают,
Потому и стены не мыты.
Шаг за шагом стремясь,
На девятый етаж,
Сварщик встретил окно,
Словно старый витраж,
Выставляло оно,
Все клыки на показ,
Помнит битый сервиз,
Тот печальный рассказ.
Вот уже на восьмом,
Здесь живет старикан,
Что так часто в дворе,
Забывает стакан.
А в квартире напротив,
Седая вдова,
Она мужа ждет с боя,
Но, увы, не судьба.
И последний рывок,
Персонаж наверху,
И у самой двери,
Так заныло в боку.
Боль терзает мозги,
Ее усиляет пьянство,
Сечас лопнут его виски,
Искажается страшно пространство.
-----
Дверь открылась,
Улыбается мило жена,
Собрав волосы в хвост,
Встречает мужа она.
Аккуратно одета,
Заботлива так и тепла,
Принимает пьянчугу в обьятья,
Тихо шепча молитвы слова.
Она молится часто, уж слишком,
Только в том виновата гроза,
Что свела ее с нисчим парнишкой,
Тем, что спрятал ее от дождя.
Спрятал он, но какою ценою,
Ведь теперь за бетоном стен,
Не прикроеш орущие драмы,
Постановки кровавых сцен.
Он был милым, конечно, однажды,
Но работа, семья, алкоголь,
Порешили красивого мальчика,
И состригли мечьты под «ноль».
Не спасет он больше от молнии,
Ведь он сам для жены как гроза,
Что руками молотит тело,
А словами не пощадит ума.
Только сварщику в пьяном угаре,
Не увидеть фатальность судьбы,
Он стоит еще в целом костюме,
Пряча девушку от грозы.
А она его так же любит,
По ночам не пуская слез,
Вместе с ним созерцает картины,
Их совместных цветастых грез.
Но внезапная боль поразила,
И розбив голубые очки,
Она пьянице фальш расскрыла,
Что так пряталась долго внутри.
У него ведь больная дочька,
Постаревшая, злая жена,
Она ночью безумно плачет,
На кровати растет стена.
2012
Он шел домой, как вчера,
Наполнив вены водкой,
Проходил он мимо костра.
За костром прятался дворник,
Он сжигал гнилую листву,
В кабаке мужыки пили пиво,
И блевали потом на траву.
Закрывались вокруг магазины,
А в квартирах горел уже свет,
К ужину собирались дети,
Разной масти, роста и лет.
Замолкали орущие птицы,
А коты начинали петь,
Аттракционы в центральном парке,
Приготовились тихо скрипеть.
Сонный вечер упал на город,
Легкий ветер тревожит кусты,
А кусты отвечают молчаньем,
Все стыдясь своей наготы.
За столом, во дворе бетонном,
Напоследок кости бросают,
Финальную партию в карты,
По соседству деды кончают.
Ну, а сварщик идет домой,
Столь же потный, усталый, пьяный,
Ноги тянет так же лениво,
На плечах висит пиджак рваный.
Вдома ждет молодая, довольно, жена,
И дочурка в розовом платье,
Теплый борщь, а потом, может секс,
Когда дочка уснет – в ванне.
Вот, под носом знакомый подъезд,
У которого грустно и тихо,
Двери пестро отворенны навстежь,
За спиною шатается липа.
Сварщик медленно двинул к лестнице,
Не взглянув на доску обьявлений,
Ведь зачем мужыку деревяшка,
Что полна слишком чуждых значений.
-----
Ступень за ступенью,
Рукою метя в перило,
Он ползет наверх,
А в подъезде воняет гнило.
Все стены исписанны,
Двери лаком покрыты,
Редко здесь убирают,
Потому и стены не мыты.
Шаг за шагом стремясь,
На девятый етаж,
Сварщик встретил окно,
Словно старый витраж,
Выставляло оно,
Все клыки на показ,
Помнит битый сервиз,
Тот печальный рассказ.
Вот уже на восьмом,
Здесь живет старикан,
Что так часто в дворе,
Забывает стакан.
А в квартире напротив,
Седая вдова,
Она мужа ждет с боя,
Но, увы, не судьба.
И последний рывок,
Персонаж наверху,
И у самой двери,
Так заныло в боку.
Боль терзает мозги,
Ее усиляет пьянство,
Сечас лопнут его виски,
Искажается страшно пространство.
-----
Дверь открылась,
Улыбается мило жена,
Собрав волосы в хвост,
Встречает мужа она.
Аккуратно одета,
Заботлива так и тепла,
Принимает пьянчугу в обьятья,
Тихо шепча молитвы слова.
Она молится часто, уж слишком,
Только в том виновата гроза,
Что свела ее с нисчим парнишкой,
Тем, что спрятал ее от дождя.
Спрятал он, но какою ценою,
Ведь теперь за бетоном стен,
Не прикроеш орущие драмы,
Постановки кровавых сцен.
Он был милым, конечно, однажды,
Но работа, семья, алкоголь,
Порешили красивого мальчика,
И состригли мечьты под «ноль».
Не спасет он больше от молнии,
Ведь он сам для жены как гроза,
Что руками молотит тело,
А словами не пощадит ума.
Только сварщику в пьяном угаре,
Не увидеть фатальность судьбы,
Он стоит еще в целом костюме,
Пряча девушку от грозы.
А она его так же любит,
По ночам не пуская слез,
Вместе с ним созерцает картины,
Их совместных цветастых грез.
Но внезапная боль поразила,
И розбив голубые очки,
Она пьянице фальш расскрыла,
Что так пряталась долго внутри.
У него ведь больная дочька,
Постаревшая, злая жена,
Она ночью безумно плачет,
На кровати растет стена.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
