Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в результаті.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Яніс Островерхий (1990) /
Вірші
***
Куда ты подевался, Гавриил,
И на кого ты нас покинул,
Быть может, потерялся в мире ламповых светил,
Либо несвоевременно глаза разинул?
Несвоевременность – вот ангельский порок,
Вступая в бой не «до», а «после»,
Пред бесом человечий оголяете вы бок,
И вдруг спасаете. Но, что же если
Непунктуальности придет апофеоз,
И вилы ржавые сольются с плотью,
Крыла укроют лепестки кровавых роз,
История обзаведется новой ветвью,
Тогда же, что? Война была напрасною игрою,
Игрой палитры разноцветных туч,
Несчастный марафонец перебиться мог ходьбою,
Оставя диким псам победы луч,
А стойкие мужи, покинув Фермофилы,
Домой вернулись и под гнетом дней,
Как дряблые, лысоголовые гориллы,
Позора миг вкушали, стали пищею для вшей.
Сгорел в огне английском Орлеан,
Он не дождался снисхожденья Девы,
А воды моря хоронят израильтян,
Водой пропитаны их женщин чрева.
И, наконец, воинственно расправив крылья,
Истерзывает льва ликующий орел,
Развален Лондон, порабощена Севилья,
Берлин из крови и костей кует себе престол.
Небесный свод пылает алым цветом,
На землю низвергая дождь из стрел и пуль,
Окутаны святыни ярким светом,
Что не щадит ни кладбищ, ни рельеф горгуль.
По площадям столиц гуляет хаос,
Освобождая путь неряшливой ногой,
А трупы ангелов, уже так сталось,
Распяты на земле, блюдя покой.
Но сей сюжет не так уж и печален,
Страшнее то, что воплощается в миру сейчас,
Наш мост к минувшему был подло спален,
Нелепой диктатурой пластиковых масс.
Чии глаза пусты, как верхний круг колодца,
Пусты сердца, бесплоден рук изгиб,
И головы пусты, а наполненье не вернется,
Последний человек пришел – погиб.
И он опустошает мир, что предки наполняли смыслом,
Ломая торсы статуям поверженных богов,
Он больше не поет, по воздуху пускает волны диким визгом.
Вся необузданность свободы без оков,
Уподобляясь черному коню Платона, мчится,
Покрывшись грязной пеною порока,
А за собой волочит ветхую цивилизаций колесницу,
Чтобы разбить ее о скалы тяжелеющего рока.
Да, что же рок? Поскольку, ведь, и он пропал
Как мифы. Алтарь священный опустел,
Благодаря пражнистой головы овалу.
Как смели мы надеяться, как смели?
На вас надеяться мы как могли,
О, шестикрылых серафимов войско?
Во тьме воображать благословенные лучи,
На площадях молится броско?
Ты, Гавриил, и те, другие, ведь не ушли,
Вас просто не было в часы людских рыданий,
Мы крик о помощи, как факела огонь в пустыне жгли,
Но избежали драматизма расставаний.
Ведь это к лучшему и некого винить,
Ежели все, что мы любили исчезает вдруг,
А то, на чем живем – всего лишь нить,
И пустота вокруг, и пустота вокруг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Куда ты подевался, Гавриил,
И на кого ты нас покинул,
Быть может, потерялся в мире ламповых светил,
Либо несвоевременно глаза разинул?
Несвоевременность – вот ангельский порок,
Вступая в бой не «до», а «после»,
Пред бесом человечий оголяете вы бок,
И вдруг спасаете. Но, что же если
Непунктуальности придет апофеоз,
И вилы ржавые сольются с плотью,
Крыла укроют лепестки кровавых роз,
История обзаведется новой ветвью,
Тогда же, что? Война была напрасною игрою,
Игрой палитры разноцветных туч,
Несчастный марафонец перебиться мог ходьбою,
Оставя диким псам победы луч,
А стойкие мужи, покинув Фермофилы,
Домой вернулись и под гнетом дней,
Как дряблые, лысоголовые гориллы,
Позора миг вкушали, стали пищею для вшей.
Сгорел в огне английском Орлеан,
Он не дождался снисхожденья Девы,
А воды моря хоронят израильтян,
Водой пропитаны их женщин чрева.
И, наконец, воинственно расправив крылья,
Истерзывает льва ликующий орел,
Развален Лондон, порабощена Севилья,
Берлин из крови и костей кует себе престол.
Небесный свод пылает алым цветом,
На землю низвергая дождь из стрел и пуль,
Окутаны святыни ярким светом,
Что не щадит ни кладбищ, ни рельеф горгуль.
По площадям столиц гуляет хаос,
Освобождая путь неряшливой ногой,
А трупы ангелов, уже так сталось,
Распяты на земле, блюдя покой.
Но сей сюжет не так уж и печален,
Страшнее то, что воплощается в миру сейчас,
Наш мост к минувшему был подло спален,
Нелепой диктатурой пластиковых масс.
Чии глаза пусты, как верхний круг колодца,
Пусты сердца, бесплоден рук изгиб,
И головы пусты, а наполненье не вернется,
Последний человек пришел – погиб.
И он опустошает мир, что предки наполняли смыслом,
Ломая торсы статуям поверженных богов,
Он больше не поет, по воздуху пускает волны диким визгом.
Вся необузданность свободы без оков,
Уподобляясь черному коню Платона, мчится,
Покрывшись грязной пеною порока,
А за собой волочит ветхую цивилизаций колесницу,
Чтобы разбить ее о скалы тяжелеющего рока.
Да, что же рок? Поскольку, ведь, и он пропал
Как мифы. Алтарь священный опустел,
Благодаря пражнистой головы овалу.
Как смели мы надеяться, как смели?
На вас надеяться мы как могли,
О, шестикрылых серафимов войско?
Во тьме воображать благословенные лучи,
На площадях молится броско?
Ты, Гавриил, и те, другие, ведь не ушли,
Вас просто не было в часы людских рыданий,
Мы крик о помощи, как факела огонь в пустыне жгли,
Но избежали драматизма расставаний.
Ведь это к лучшему и некого винить,
Ежели все, что мы любили исчезает вдруг,
А то, на чем живем – всего лишь нить,
И пустота вокруг, и пустота вокруг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
