Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Яніс Островерхий (1990) /
Вірші
Доспехи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Доспехи
Мои доспехи суть мой римский крест,
Они довольно тяжелы и слишком устарели,
Не даст броня железная пройти хоть горстку верст,
И не спасет от пуль, когда начьнут обстрелы.
Я в них из лона вышел, и увидев яркий свет,
Прикрыл лицо лоснящимся забралом,
Чтоб солнца, либо лампы, луч не обжигали век.
Тут трудно защитится легким опахалом.
На своих двух стоять я научился поздно,
Клевал лицом полы как деревянный журавель,
Вся боль калеки надо мной парила грозно,
Когда немея от сердечной туги мать стелила мне постель.
Пока не мог ходить, родные на руках меня носили,
Им тяжко было бремя столь тяжолое волочь,
Когда мне даровался мягкий сон, они на кухне горе жидкостью топили,
Ибо ростить такую гадость каждому не в мочь.
В те времена я верил, как любой из нас, что может,
Найдется и такому в мире божьем несколько уютный уголок,
Сегодня ж, лишь мой мерзкий смех подобным мыслям оду сложит,
В какой земле, на разноцветной клумбе жизни, запустит корни кованный цветок?
Такую вещь, уж как того бы не хотелось,
Не окунеш в хрусталь фигурных ваз,
Подобным мне, прискорбным обстоятельством, велелось,
Предстать обьектом шуток и блескающих сарказмом фраз.
Когда тяжелые пластины опасений заменяют кожу,
А роль сустава воплотил несмазнный шарнир,
Вместо лица влепили металлическую рожу,
Ты стал мишенью в тире, что размером с мир.
Ты в каждом слове слишишь звук пренебреженья,
Ты видишь лишь призрение в глазах, следящих за тобой,
Тебе не суждено почувствовать интимного сближенья,
Тебе не смыть со лба грязи постыдных мыслей священной дождевой водой.
Мой страх пред Богом и его твореньем,
Закрыл мне путь вперед или назад,
Я предаюсь в железном заключенье,
Немой корозии, что, может быть, дарует мне путевку в Ад.
2012
Они довольно тяжелы и слишком устарели,
Не даст броня железная пройти хоть горстку верст,
И не спасет от пуль, когда начьнут обстрелы.
Я в них из лона вышел, и увидев яркий свет,
Прикрыл лицо лоснящимся забралом,
Чтоб солнца, либо лампы, луч не обжигали век.
Тут трудно защитится легким опахалом.
На своих двух стоять я научился поздно,
Клевал лицом полы как деревянный журавель,
Вся боль калеки надо мной парила грозно,
Когда немея от сердечной туги мать стелила мне постель.
Пока не мог ходить, родные на руках меня носили,
Им тяжко было бремя столь тяжолое волочь,
Когда мне даровался мягкий сон, они на кухне горе жидкостью топили,
Ибо ростить такую гадость каждому не в мочь.
В те времена я верил, как любой из нас, что может,
Найдется и такому в мире божьем несколько уютный уголок,
Сегодня ж, лишь мой мерзкий смех подобным мыслям оду сложит,
В какой земле, на разноцветной клумбе жизни, запустит корни кованный цветок?
Такую вещь, уж как того бы не хотелось,
Не окунеш в хрусталь фигурных ваз,
Подобным мне, прискорбным обстоятельством, велелось,
Предстать обьектом шуток и блескающих сарказмом фраз.
Когда тяжелые пластины опасений заменяют кожу,
А роль сустава воплотил несмазнный шарнир,
Вместо лица влепили металлическую рожу,
Ты стал мишенью в тире, что размером с мир.
Ты в каждом слове слишишь звук пренебреженья,
Ты видишь лишь призрение в глазах, следящих за тобой,
Тебе не суждено почувствовать интимного сближенья,
Тебе не смыть со лба грязи постыдных мыслей священной дождевой водой.
Мой страх пред Богом и его твореньем,
Закрыл мне путь вперед или назад,
Я предаюсь в железном заключенье,
Немой корозии, что, может быть, дарует мне путевку в Ад.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
