* * *
Час не втиша ні болю, ні відчаю;
Ні, не лікується старе новим;
Під плач дощу розсталась я із ним,
Під шум відпливу знов його жадаю.
Розтанув сніг старий, жде гай розмаю,
Й торішнє листя нині – вже лиш дим,
А біль торішній спомином тужним
Все крає серце, так же я страждаю.
Боюсь – куди б ти не вела, дорого, –
Йти, бо туди ж і він зі мною йшов;
А вдасться у місцину забрести,
Де ніг його і сліду не знайти,
Зітхну: “Нема тут спомину про нього!” –
Й заклякну враз, його згадавши знов.

Edna St. Vincent Millay
* * *
Time does not bring relief; you all have lied
Who told me time would ease me of my pain!
I miss him in the weeping of the rain;
I want him at the shrinking of the tide;
The old snows melt from every mountain-side,
And last year's leaves are smoke in every lane;
But last year's bitter loving must remain
Heaped on my heart, and my old thoughts abide,
There are a hundred places where I fear
To go, - so with his memory they brim.
And entering with relief some quiet place
Where never fell his foot or shone his face
I say, 'There is no memory of him here!'
And so stand stricken, so remembering him.

* * *
Не можна двічі, як живий, померти,
Ні двічі вислизати з мук оков;
То ж як обійми розімкнеш, що смерті
Моїй подібне, не помру вже знов.
Й так само полонянка я у Часу:
Нам ранок в двері стукає – й сусід
Найгірший це із лих його запасу, –
То ж не чекаю я вже гірших бід.
Й коли ти станеш квітами й травою, –
Де ліг ти в землю, мов мара з’явлюсь:
Найщасливіша там була з тобою, –
Й над прахом, що миліш за все, схилюсь;
Й зведусь, і руки стисну, й крадькома
Піду, як зараз це роблю, німа.

Edna St. Vincent Millay
* * *
Since of no creature living the last breath
Is twice required, or twice the ultimate pain,
Seeing how to quit your arms is very death,
'Tis likely that I shall not die again;
And likely 'tis that Time whose gross decree
Sends now the dawn to clamour at our door,
Thus having done his evil worst to me,
Will thrust me by, will harry me no more.
When you are corn and roses and at rest
I shall endure, a dense and sanguine ghost,
To haunt the scene where I was happiest,
To bend above the thing I loved the most;
And rise, and wring my hands, and steal away
As I do now, before the advancing day.