ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.22
20:54
Немає нікого хто поруч твого життя
Солодким цілунком погодить тебе на завтра,
І буде не проти сказати тобі, що за-
Бути уже не спроможний, що станеш початком
Великої книги. Напише хтонічний роман,
Історію світла, історію часу та словом
Сплітаючи чис
Солодким цілунком погодить тебе на завтра,
І буде не проти сказати тобі, що за-
Бути уже не спроможний, що станеш початком
Великої книги. Напише хтонічний роман,
Історію світла, історію часу та словом
Сплітаючи чис
2024.09.22
19:23
Спасибі, Доле,
Що ноги-руки цілі,
Що світ цей сприймаю
Барвою, звуком, словом...
«А решта?»
«А решта – вагомий додаток,
Що зветься так просто – ЖИТТЯ».
Що ноги-руки цілі,
Що світ цей сприймаю
Барвою, звуком, словом...
«А решта?»
«А решта – вагомий додаток,
Що зветься так просто – ЖИТТЯ».
2024.09.22
17:32
Коли не годні показати розум, показують нерви.
Люди з важким характером потребують жінок легкої поведінки.
Коли нападають нерви, музи відпадають.
Нервують усі, але далеко не всі роблять із цього рекламу.
І холодний розум можна довести до точк
2024.09.22
15:43
ефемери зимового вересня
землеміри німого кіно
лейтмотив надзвичайно первісний
римування авжеж гуано
понад зірваними піввуалями
нас діждеться нуарний суар
крокодил неприродно роззявлений
землеміри німого кіно
лейтмотив надзвичайно первісний
римування авжеж гуано
понад зірваними піввуалями
нас діждеться нуарний суар
крокодил неприродно роззявлений
2024.09.22
14:00
Ми різні з Вами...Небо і земля,
Холодний місяць і гаряче сонце.
Мелодії старого скрипаля
Примарою лягають у долоньці.
Ми різні з Вами...Літо і зима,
Як тиха осінь і весна квітуча.
Ніщо й ніхто нас разом не трима.
Холодний місяць і гаряче сонце.
Мелодії старого скрипаля
Примарою лягають у долоньці.
Ми різні з Вами...Літо і зима,
Як тиха осінь і весна квітуча.
Ніщо й ніхто нас разом не трима.
2024.09.22
12:58
Сидять бабці під під’їздом на лавці широкій.
Уже кожній з них, напевно за сімдесят років.
Вже на світі нажилися та напрацювались.
Ото тільки що сидіти на лавці й зосталось.
Між собою гомоніти, щось розповідати,
Кісточки усім знайомим поперемивати.
В
Уже кожній з них, напевно за сімдесят років.
Вже на світі нажилися та напрацювались.
Ото тільки що сидіти на лавці й зосталось.
Між собою гомоніти, щось розповідати,
Кісточки усім знайомим поперемивати.
В
2024.09.22
11:49
віє запах тривожний
від сухого зела
мов оплакує кожний
прутик літа й тепла
осінь в лісі та гаї
скоро зайде в міста
осінь часу не гає
від сухого зела
мов оплакує кожний
прутик літа й тепла
осінь в лісі та гаї
скоро зайде в міста
осінь часу не гає
2024.09.22
11:07
Тримай себе у натовпі бентежнім,
хай він усіх паплюжить і усе.
На себе розраховуй, незалежно,
що ближній срібло й посмішку несе.
У мрії поринати на стидайся,
та не обожнюй навіть власних дум!
Брехні – не вір, а лесток – опасайся,
хай він усіх паплюжить і усе.
На себе розраховуй, незалежно,
що ближній срібло й посмішку несе.
У мрії поринати на стидайся,
та не обожнюй навіть власних дум!
Брехні – не вір, а лесток – опасайся,
2024.09.22
10:51
Війна вбиває…
Земля змучена стогне.
Багряна трава.
Ранок.
Золотий жовтень.
Озеро завмерло, віддзеркалюючи заспані очі багатоповерхівок.
Жінка, років сорока, повненька і, певно, не дуже вродлива, скромно одягнена, сидить на лавочці, похитуючи ног
2024.09.22
09:46
Браслетні перлини
на зап’ястя -
дарунок дружини
на щастя.
За теплі хвилини
в снігопади -
сяйливі краплини
на зап’ястя -
дарунок дружини
на щастя.
За теплі хвилини
в снігопади -
сяйливі краплини
2024.09.22
07:44
Тебе чекав би допізна
У край села на сінокосі
Де загубилася весна
У літі з дозволу ще й досі…
І розстелився б все одно
На місце те, не випадкове
Черпали б з неба ми вино
У край села на сінокосі
Де загубилася весна
У літі з дозволу ще й досі…
І розстелився б все одно
На місце те, не випадкове
Черпали б з неба ми вино
2024.09.22
07:33
Не для мене ще усмішки
Із твоїх медових уст, –
Цим вдоволенням нітрішки
Не впиваюся чомусь.
Наковтався удостачу
Тільки сильної жури,
Поки ти мене не бачиш
І не чуєш до пори.
Із твоїх медових уст, –
Цим вдоволенням нітрішки
Не впиваюся чомусь.
Наковтався удостачу
Тільки сильної жури,
Поки ти мене не бачиш
І не чуєш до пори.
2024.09.22
06:04
Часи млинів минули і волів.
Сучасний світ немов несеться в прірву.
Колись добрішим бути я хотів.
А нині що? Давай за козир чирву.
Або вино. Достатньо вже хрестів.
Для бубни є на Банківській орава.
Поетові, на жаль, бракує слів.
А сильні світу оберу
Сучасний світ немов несеться в прірву.
Колись добрішим бути я хотів.
А нині що? Давай за козир чирву.
Або вино. Достатньо вже хрестів.
Для бубни є на Банківській орава.
Поетові, на жаль, бракує слів.
А сильні світу оберу
2024.09.21
14:44
коли потвориться сміх
вороння зривається з древа
відлюдного острова мрій
залишає з веселощів
прокурену порож між
глюком & фаренгейтом
вороння зривається з древа
відлюдного острова мрій
залишає з веселощів
прокурену порож між
глюком & фаренгейтом
2024.09.21
12:59
Поміж...
Нібито впійманий, нібито схований…
Де ж тебе, друже, носили чорти?
Нібито вогняний, нібито вовняний,
Хто ж підтиратиме славні хвости
Різного племен, в правді упевнені
Скільки всього, чи вистачить сил?
В чаші заплетені, небом накреслені
Нібито впійманий, нібито схований…
Де ж тебе, друже, носили чорти?
Нібито вогняний, нібито вовняний,
Хто ж підтиратиме славні хвости
Різного племен, в правді упевнені
Скільки всього, чи вистачить сил?
В чаші заплетені, небом накреслені
2024.09.21
12:48
Вечір тіняву тче ажурну,
І спадає по краплі гулко.
То гріхи й грішки мене журять
В сповідань моїх перегуках.
Тиша ллється, та не вспокоїть,
Не обійме, така колюча.
А мені її, надважкої,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І спадає по краплі гулко.
То гріхи й грішки мене журять
В сповідань моїх перегуках.
Тиша ллється, та не вспокоїть,
Не обійме, така колюча.
А мені її, надважкої,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр К (1993) /
Проза
Ми не здалися!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ми не здалися!
Ч 1
Посильний
Сонце повільно ховалося за горизонтом і небо наповнювалося багряним відтінком. День видався доволі холодним, а надвечір почався сніг. Усе село повільно готувалося до ночі, годували домашню живність та розбрідалися по теплих хатах. Коли сонце остаточно заховалось за лісом із своєї хати вийшов Назарко. Це був невисокий на зріст хлопець років чотирнадцяти з округлим обличчям та русявим волоссям. Він швидко оглянувся по сторонах і помітивши що надворі нікого немає побіг у сторону лісу.
Десь за чверть години Назар дістався до лісової хащі. Хлопець подивився назад на село, навкруги була темрява лиш поодинокі вогники мерехтіли у вікнах хатин. Відпочивши від свого бігу, Назар побрів у хащі. У лісі все здавалося темним та непрохідним, та хлопець добре знав дорогу і такий нічний похід у нього не перший.
Він впевнено пробирався крізь кущі і здавалося , що йому нестрашно та серце все дужче билося у грудях, він був уже близько.
- Хто йде?!
Хлопець завмер на місці, серце ще дужче закалатало у грудях він підняв голову та побачив перед собою дві високі постаті.
- Це я Назар, я від діда Максима.
- Ти один?
- Так – відповів схвильовано хлопець.
- Підійди – сказав перший незнайомець.
Назар швидко підбіг до них. Другий незнайомець протягнув до нього руку з вузликом.
- Візьми передаси це діду Максиму.
- Нам потрібно йти, - перебив його інший.
- Будь обережним хлопче.
Назар не промовив ні одного слова, він стиснув вузлик у руці і швидкою ходою попрямував назад.
Його думки усі були відкинуті вбік, він думав лише про те як йому скоріше дістатися села. Він добіг до кінця лісу, знову зупинився перепочити і подивився на село з усіх будинків світилося тільки в одній, у його.
Назар подивився навкруги, все було тихо, але його хвилюванню не було меж.
- Чому дід не загасив світло, - промайнуло у голові хлопця.
Він зібравшись з силами та почав іти. Підійшовши він побачив багато слідів на снігу які вели до порога хати. Хлопець враз зрозумів, що відбувається і вже хотів бігти назад до лісу та іззаду почувся голос.
- Стій стріляти буду!
Хлопець застиг на місці він дивився на хату з якої вийшов чоловік у формі.
- Ми його взяли товариш майор.
Майор не відповів нічого він повільно підійшов до хлопця і запитав:
- Де вони?
Назар мовчав, він думав лише про свого діда Максима. Чи він ще в хаті чи його вже забрали енкаведисти, чи може … ?
Та в цей час підбіг якийсь солдат:
- Товариш майор сліди ведуть до лісу.
- Добре, цього везіть до нас у штаб і допитайте, решта за мною до лісу.
Двоє солдат посадили Назара до машини і від’їжджаючи він бачив як десь сотня енкаведистів прямувала його слідами до лісу.
2012
Посильний
Сонце повільно ховалося за горизонтом і небо наповнювалося багряним відтінком. День видався доволі холодним, а надвечір почався сніг. Усе село повільно готувалося до ночі, годували домашню живність та розбрідалися по теплих хатах. Коли сонце остаточно заховалось за лісом із своєї хати вийшов Назарко. Це був невисокий на зріст хлопець років чотирнадцяти з округлим обличчям та русявим волоссям. Він швидко оглянувся по сторонах і помітивши що надворі нікого немає побіг у сторону лісу.
Десь за чверть години Назар дістався до лісової хащі. Хлопець подивився назад на село, навкруги була темрява лиш поодинокі вогники мерехтіли у вікнах хатин. Відпочивши від свого бігу, Назар побрів у хащі. У лісі все здавалося темним та непрохідним, та хлопець добре знав дорогу і такий нічний похід у нього не перший.
Він впевнено пробирався крізь кущі і здавалося , що йому нестрашно та серце все дужче билося у грудях, він був уже близько.
- Хто йде?!
Хлопець завмер на місці, серце ще дужче закалатало у грудях він підняв голову та побачив перед собою дві високі постаті.
- Це я Назар, я від діда Максима.
- Ти один?
- Так – відповів схвильовано хлопець.
- Підійди – сказав перший незнайомець.
Назар швидко підбіг до них. Другий незнайомець протягнув до нього руку з вузликом.
- Візьми передаси це діду Максиму.
- Нам потрібно йти, - перебив його інший.
- Будь обережним хлопче.
Назар не промовив ні одного слова, він стиснув вузлик у руці і швидкою ходою попрямував назад.
Його думки усі були відкинуті вбік, він думав лише про те як йому скоріше дістатися села. Він добіг до кінця лісу, знову зупинився перепочити і подивився на село з усіх будинків світилося тільки в одній, у його.
Назар подивився навкруги, все було тихо, але його хвилюванню не було меж.
- Чому дід не загасив світло, - промайнуло у голові хлопця.
Він зібравшись з силами та почав іти. Підійшовши він побачив багато слідів на снігу які вели до порога хати. Хлопець враз зрозумів, що відбувається і вже хотів бігти назад до лісу та іззаду почувся голос.
- Стій стріляти буду!
Хлопець застиг на місці він дивився на хату з якої вийшов чоловік у формі.
- Ми його взяли товариш майор.
Майор не відповів нічого він повільно підійшов до хлопця і запитав:
- Де вони?
Назар мовчав, він думав лише про свого діда Максима. Чи він ще в хаті чи його вже забрали енкаведисти, чи може … ?
Та в цей час підбіг якийсь солдат:
- Товариш майор сліди ведуть до лісу.
- Добре, цього везіть до нас у штаб і допитайте, решта за мною до лісу.
Двоє солдат посадили Назара до машини і від’їжджаючи він бачив як десь сотня енкаведистів прямувала його слідами до лісу.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію