Пережили і сто морозів,
пережили і сто віків -
на тій тринадацятій дорозі
чорти зустріли відьмаків.

Чорти сиділи на хрестах,
мотаючи ногами час -
на їх покручених хвостах
відьмак свою хмарину пас.
А чарівниці злі й зухвалі,
піймавши зорі у долоні,
кидали їх у жовтий глечик:
"Тепер-то душі у полоні..."
І ті, що коси розпустили,
збирали щастя по мачині.
І на Свят вечір йшли до хаті
сховавшись у тіла качині.

Пережили ж бо сто морозів,
пережили ж і сто віків -
і на тринадцятій дорозі
чорти зустріли відьмаків.

Ота, що знала "все на світі"
поїла хлопців різним зіллям
і кожну ніч собі справляла
гучне і радісне весілля.
Ще десять на горі сварились
кому й коли той хмиз збирати,
кому край вогнища сидіти,
кого свяченою назвати.
І вереску на цілий світ
та, що в сорочці наробила,
бо боса й гола насвітанку
танок сама собі водила.

Бо вже пройшло і сто морозів,
бо прошмигнуло сто віків,
бо на тринадцятій дорозі
чорти зустріли відьмаків.

А сива знахарка тремтіла,
повіривши у всі повір'я,
бо місяць бубликом печеним
упав у сніг, що на подвір'ї.
Стара хрестилась і мовчала,
в очах сидів великий страх -
безсмертні відьмаки і відьми
пісні співали на хрестах:

Переживемо сто морозів,
Пережевемо сто віків,
І на тринадцятій дорозі,
Чорти зустрінуть відьмаків!