Куполами церков і шпилями костелів
Ти злітаєш у небо, мов свічі тополь,
І колишуть тебе віковічні орелі,
Що колись розгойдав їх Данило-король.
Ти зіп’явся на ноги під Божим покровом,
А король свою вірну батьківську любов
Вклав в імення твоє — і назвав тебе Львовом,
Щоб тебе, яко лева, ніхто не зборов.

Все у тебе від лева: і мудрість, і сила,
Величава постава і горда краса,
Не любити тебе, рідний Львове, несила,
Хай хранять тебе вічно святі небеса!
Ти — духовна столиця вкраїнського краю,
І ворота в Європу крізь тебе ведуть,
Ти у розквіті сил ювілей зустрічаєш,
В нім — минувшини слава й майбутнього суть!

Ти закохуєш в себе гостей до нестями
Таїною легенд з-під склепіння пивниць
І бруківкою вулиць, умитих дощами,
Й розмаїттям фасадів старих кам’яниць.
Тож красуйся в розмаю весняного цвіту,
Проростай у нових поетичних рядках,
Добра слава твоя хай гуляє по світу,
Горде ім’я твоє хай святиться в віках!

Мій Львове прекрасний, перлино Данила,
Для тебе століття — лиш тлінь,
Від тебе черпали наснагу і силу
Львів’яни усіх поколінь.
Мій Львове прекрасний, любове єдина,
Ти древній і сивий такий,
Для мене ж ти, Львове, як батько для сина,
Душею завжди молодий!

Квітень 2006