моя рідна, тут ніщо не вічне
навіть ця буденна самота
ми вернемось випадковим січнем
тільки ти не та, і я - не та

тільки нас для нас уже не буде
буде сніг - найперший і святий
помолюсь, за тих, хто не забуде
за любов, що пробиває груди
пий її, немов отруту, пий!

може стихне. може збавить болю
хоч би раз примариться. не клич
вовки ми. в нас шлях один - на волю
і закони вовчі. й після бою
ні імен, ні прізвищ, ні облич

Оксана Романів

Я не та, яка була ще вчора -
Крила пошматовані в вітрах,
Бо щораз, здіймаючись угору,
Всупереч реальності потворній,
Намагаюсь вбити в собі страх.

Я не та, якою вже не стати,
П'ю життя, аж груди розрива,
Що не день - нове душі розп'яття,
Кожен крок - наближення до страти
Моїх мрій... Як досі ще жива?

Я не та, якою мала бути,
Бо живу усупереч всьому,
П'ю любов краплинами цикути,
Прірви дна бажаючи торкнути
І крильми розвіяти пітьму.

Хто ми є - вовки, птахи чи люди?
Ким би не були, без волі - смерть!
Я така, яку ти не забудеш,
Раннім снігом випаду у грудні,
Навесні - дощем небесних сфер...