* * *
В посуху днів моїх знов, мов роса,
Немов з оази вітер чи дзюрчання
Струмка десь під землею, без вагання
Зрадливий посланець – твоя краса –
У споминах примчить; вже не спаса
Й жага згадати всі твої надбання,
Бо грунт цей непридатний для зростання
Не лише квітів – навіть і вівса.
Все ж милий привид викликаю знов
В полоні твого чару неземного;
Й молю, й кляну – й холоне в жилах кров:
Всім присягаюсь, зрікшися усього;
З розпуки божеволію немов:
Знов обнімаю – й там нема нікого.

Edna St. Vincent Millay
* * *
Once more into my arid days like dew,
Like wind from an oasis, or the sound
Of cold sweet water bubbling underground,
A treacherous messenger, the thought of you
Comes to destroy me; once more I renew
Firm faith in your abundance, whom I found
Long since to be but just one other mound
Of sand, whereon no green thing ever grew.
And once again, and wiser in no wise,
I chase your colored phantom on the air,
And sob and curse and fall and weep and rise
And stumble pitifully on to where,
Miserable and lost, with stinging eyes,
Once more I clasp,--and there is nothing there.

* * *
Ті рози, що колись в саду моїм,
В Гомера, чи в Хайямовім зростали,
Хоча й самі з тих пір вже прахом стали
Під шаром із таких же роз товстим
Й не тішити ніколи зір наш їм; –
Але крізь тлін і праху всі завали
Пишніше б ще й духмяніш забуяли,
Літа всі давні сколихни новим.
Й коли клянусь: “Всім серцем я люблю”, –
То клятва ця чи без Ліліт можлива
Була б, без Лесбії й Лукреції;
Щось теж в коханні і своїм згублю,
Якби була Єлена менш вродлива,
Чи вмерла б, чи осталась в Греції.

Edna St. Vincent Millay
* * *
No rose that in a garden ever grew,
In Homer's or in Omar's or in mine,
Though buried under centuries of fine
Dead dust of roses, shut from sun and dew
Forever, and forever lost from view,
But must again in fragrance rich as wine
The grey aisles of the air incarnadine
When the old summers surge into a new.
Thus when I swear, "I love with all my heart,"
'Tis with the heart of Lilith that I swear,
'Tis with the love of Lesbia and Lucrece;
And thus as well my love must lose some part
Of what it is, had Helen been less fair,
Or perished young, or stayed at home in Greece.