Як тільки кине ніч зірки на «Воза»
І новий серп нагострить, аж блистить,
Сором’язлива стулиться мімоза,
Спустивши віття, задріма на мить-
Тоді посуне нічка в мою хату,
Сяде за кужіль горя напряде,
Мені дарує цю журбу зім’яту,
І разом з сумом пісню заведе.


Сумна ця пісня , зношене убрання ,
У чорній свиті, через плече-мішок,
Заховані веселі привітання,
Зразу береться до моїх думок.
Краде мій скарб- мережані надії,
Які зв’язала туго у вінок,
На плечі кине й мов нічна повія
В темряві зникне, наповнивши мішок.

Вдивляюся у ніч немов пустельник,
Болить душа, лиш сиплеться пісок.
Рахує час мій сонячний годиник-
Чи ж буде день? Чи принесе вінок?