ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.28
14:04
Усе частіш спада на думку Богу
Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
Принишкли біля Всевишнього господи.
Уже й самі розказують, мов казку,
Як їм хотілось аж до с
Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
Принишкли біля Всевишнього господи.
Уже й самі розказують, мов казку,
Як їм хотілось аж до с
2024.09.28
10:42
Не писали би ні віршів, ні романів,
Не буяло б навесні зело.
Без любові пересохли б океани,
Без любові сонце не зійшло б.
Не зустрілись би закохані ніколи,
І дитини не почули б сміх.
Без любові вся планета охолола б,
Не буяло б навесні зело.
Без любові пересохли б океани,
Без любові сонце не зійшло б.
Не зустрілись би закохані ніколи,
І дитини не почули б сміх.
Без любові вся планета охолола б,
2024.09.28
09:52
Коли панує моветон
у цілоденній каламуті –
уже чіпляються за тон,
не апелюючи до суті!.
у цілоденній каламуті –
уже чіпляються за тон,
не апелюючи до суті!.
2024.09.28
09:13
СУБОТА, 28-е вересня! Вітаю...
ДОРОГА ПИСЬМЕННИЦЬКА БРАТІЄ! У мене ВЕЛИКЕ СВЯТО... Сезон ЗОЛОТОЇ ОСЕНІ, вересневих ОСІННІХ ДОЩІВ та раннього БАБИНОГО ЛІТА відкриває з'ява моєї довгожданої післяювілейної збірки ВИБРАНОЇ ЛІРИКИ, яка вийшла в двох обклад
ДОРОГА ПИСЬМЕННИЦЬКА БРАТІЄ! У мене ВЕЛИКЕ СВЯТО... Сезон ЗОЛОТОЇ ОСЕНІ, вересневих ОСІННІХ ДОЩІВ та раннього БАБИНОГО ЛІТА відкриває з'ява моєї довгожданої післяювілейної збірки ВИБРАНОЇ ЛІРИКИ, яка вийшла в двох обклад
2024.09.28
08:43
Висять на гіллі абрикоси…
Здалеку манить самота…
А тут ще вітер голо - босий
І не покинеш блокпоста
Щоби тако пірнути в серпень,
Забути геть, бронижилет...
У цю прийдешню літа зелень
Зустрітись з кумом Василем…
Здалеку манить самота…
А тут ще вітер голо - босий
І не покинеш блокпоста
Щоби тако пірнути в серпень,
Забути геть, бронижилет...
У цю прийдешню літа зелень
Зустрітись з кумом Василем…
2024.09.28
06:39
Дні стають короткими, як миті
Нещодавніх зоряних дощів, –
Жалюгідні залишки блакиті
Одягнули з хмарності плащі.
Тьмяне мерехтіння листопаду
Кожен день нагадує про те,
Що уже лишилося позаду
Швидкоплинне літо золоте.
Нещодавніх зоряних дощів, –
Жалюгідні залишки блакиті
Одягнули з хмарності плащі.
Тьмяне мерехтіння листопаду
Кожен день нагадує про те,
Що уже лишилося позаду
Швидкоплинне літо золоте.
2024.09.28
05:24
На криниці збоку, на гвіздочку,
зачекалась кварта спраглих губ:
«Йди водиці зачерпни, синочку,
та присядь у затінок під дуб».
Кажуть: неживе не розмовляє
та душею зовсім не кривлю,
якщо йшов хоч раз до виднокраю,
стріти мав криниченьку свою.
зачекалась кварта спраглих губ:
«Йди водиці зачерпни, синочку,
та присядь у затінок під дуб».
Кажуть: неживе не розмовляє
та душею зовсім не кривлю,
якщо йшов хоч раз до виднокраю,
стріти мав криниченьку свою.
2024.09.28
03:02
Зросли, чи ні, поміж тривог
Не відповім… відповіси
Якщо ти є той самий Бог,
Чому лютуєм від Краси,
Вона ж не ділиться на двох?
Отож…
Біжиш, чи ні, словами між
Не відповім… відповіси
Якщо ти є той самий Бог,
Чому лютуєм від Краси,
Вона ж не ділиться на двох?
Отож…
Біжиш, чи ні, словами між
2024.09.27
15:47
Дощ у шибку стукає косий
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
2024.09.27
08:08
Геееей!...
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
2024.09.27
06:08
Посіє осінь мжичку. Хай росте.
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
2024.09.27
05:24
Твоє волосся вбране в квіти
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…
2024.09.27
04:59
Збережи для себе пам’ять… Будь-яку
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…
Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…
Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,
2024.09.27
01:07
Сталося це 7 липня 1977 року, в день коли совкові містики і повітові пророки вважали, що настане кінець світу сього. Всесвітньої катастрофи не сталося, але кінець світу настав в межах однієї комунальної квартири в місті, що було забуте Богом і літераторам
2024.09.26
18:39
теми що давно & всім від них тошно
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
2024.09.26
14:51
Тихий вечір. Зорі небо всіяли, як маком.
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лана Лана (1989) /
Проза
Просто обернись
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Просто обернись
«Ти хочеш знати чому я пішов? Чому покинув тебе одну? Порівнюєш мене з янголом? Хоча, я сам винен, що ти так думаєш. Кажеш, що чимось наша історія нагадує фільм «Солодкий листопад»? Як би це не було смішно, але наша історія повністю схожа з цією драмою. Ніколи не любив плаксивих фільмів, але цей… Він так мені нагадував про нас і чим все закінчиться, я просто ненавидів його. Одна єдина відмінність, ми були більше, ніж місяць разом і ти була єдиною, з ким я хотів бути. Та прийшов час, коли ти стала сильною і готова була жити, а я став слабким, готовим покинути цей світ. Я ніколи не хотів, щоб ти бачила мене таким, яким я був в останні дні свого життя: слабким, втомленим, вмираючим. Я б не зміг витримати цього.
Щоб ти там не казала, але це ти примусила мене боротись до останнього. В якийсь момент я був готовий здатись, але ти…, твоє небажання жити, зводило мене з розуму. Молода, красива, з прекрасним майбутнім і так швидко здалась. Я не міг цього допустити. Не міг, адже мені такого шансу ніхто не дав.
Я побачив тебе в тому парку в той самий день, коли лікарі мені винесли вирок. Хвороба повернулась і прогресувала набагато швидше, ніж минулого разу. Ти запитаєш, як я міг так захворіти? Сам не знаю, мабуть це мені кара за щось. Але зараз не про це. Я побачив тебе. Ти сиділа одна, на лавочці. Твої очі були заплющені. Ти слухала музику. Я підійшов ближче, ти в цей момент розплющила свої очі і я завмер. Такі великі. Красиві. Та колір…, вони були дивного кольору і зовсім тобі не пасували. В цей момент я помітив в твоїх очах сльози. Моє серце ніби пробило током. Захотілось просто підійти і обійняти тебе. В них я помітив не тільки сльози, а й смуток, самотність, розчарування. В той самий момент я пообіцяв собі, що зроблю все, щоб твої очі знову блистіли, але не від сліз і смутку, а від радості.
Я почав втілювати свій план в життя. Ти спочатку не піддавалась, опиралась зі всіх сил, але ж я сильніший, моє бажання врятувати тебе було сильнішим. І в якийсь момент ти здалась. Ти стала зовсім іншою: веселою, радісною, ніжною. Ніжність. Так. Вона була в кожному твоєму русі. В твоєму погляді і голосі. Ти була, неначе, кошеня, хотіла ласки і любові. В якийсь момент мені здавалось, що ще трохи і ти почнеш муркотіти.
Твої очі засіяли і колишній, незрозумілий мені, колір змінився на яскравий, зелений. Здавалось ніби весна танцює в твоїх очах зеленим листям. Саме тоді, мені неймовірно сильно захотілось жити, щоб бачити твої очі такі красиві, щоб чути твій щирий сміх, відчувати твою ніжність. І саме в цей час, доля вирішила що все має бути по іншому.
Я завжди повторював тобі: «Мрій і життя твоє буде сповнене сенсу». Не знаю чому, але саме так я думав, але тоді…, саме тоді мені це здавалось єдиноправельним. Я так хотів, щоб всі твої мрії здійснились. Вони ж здійснились? Я знаю, що ти зробила все можливе для цього, адже ти сильна.
Коли я пішов, мені здавалось, що я зможу все забути і зі всім змиритись. Та все було не так. Я неначе задихався. І нестримно боліло там де було моє серце. І навіть біль від хвороби, та фізична біль, яка пронизувала моє тіло, не була такою сильною, як та душевна біль, яку я відчував кожного дня. Згадка про тебе примушувала мене боротись.
Та були такі моменти, коли хотілось втекти. Втекти до тебе. Благати пробачити, що пішов нічого не пояснивши. Здатись, більше не боротись, а просто бути з тобою поруч стільки часу, скільки б мені не залишилось. Та я не міг. І в один з таких днів, коли хотілось дертись на стінку, я пообіцяв собі, що я буду жити, я подолаю цю хворобу…. Заради тебе. Для тебе. Щоб знову побачити тебе. Твої очі. Твою посмішку. Відчути твій запах. Ти пахла квітами. Серед лікарняних запахів, час-від-часу я ловив твій аромат, тоді мені здавалось, що я схожу з розуму. Але це придавало ще більше сил. А твої листи…. Якимсь дивом вони потрапляли до мене. Не знаю кому дякувати. Хоча, ні. Я знаю. І дякую кожного дня.
Я не буду більше нічого писати…, адже те, як я боровся, я розповім тобі сам.
Просто обернись.»
Я бачив, як ти читаєш мій лист, сидячи на ті й же лавочці, в тому ж парку. В якусь мить ти відірвала погляд від папірця і швидко піднялась на ноги. Ти дочитала до кінця. Я бачив, як ти метушливо почала оглядатись довкола шукаючи мене. Я посміхнувся.
І коли ти знайшла мене, наші погляди, наші очі зустрілись. Швидко зірвавшись з місця ти побігла до мене. І схопивши тебе в свої обійми я пообіцяв, що більше не відпущу. І я зроблю все для того, щоб виконати свою обіцянку. Адже моє бажання сильне.
03.08.2012р.
Щоб ти там не казала, але це ти примусила мене боротись до останнього. В якийсь момент я був готовий здатись, але ти…, твоє небажання жити, зводило мене з розуму. Молода, красива, з прекрасним майбутнім і так швидко здалась. Я не міг цього допустити. Не міг, адже мені такого шансу ніхто не дав.
Я побачив тебе в тому парку в той самий день, коли лікарі мені винесли вирок. Хвороба повернулась і прогресувала набагато швидше, ніж минулого разу. Ти запитаєш, як я міг так захворіти? Сам не знаю, мабуть це мені кара за щось. Але зараз не про це. Я побачив тебе. Ти сиділа одна, на лавочці. Твої очі були заплющені. Ти слухала музику. Я підійшов ближче, ти в цей момент розплющила свої очі і я завмер. Такі великі. Красиві. Та колір…, вони були дивного кольору і зовсім тобі не пасували. В цей момент я помітив в твоїх очах сльози. Моє серце ніби пробило током. Захотілось просто підійти і обійняти тебе. В них я помітив не тільки сльози, а й смуток, самотність, розчарування. В той самий момент я пообіцяв собі, що зроблю все, щоб твої очі знову блистіли, але не від сліз і смутку, а від радості.
Я почав втілювати свій план в життя. Ти спочатку не піддавалась, опиралась зі всіх сил, але ж я сильніший, моє бажання врятувати тебе було сильнішим. І в якийсь момент ти здалась. Ти стала зовсім іншою: веселою, радісною, ніжною. Ніжність. Так. Вона була в кожному твоєму русі. В твоєму погляді і голосі. Ти була, неначе, кошеня, хотіла ласки і любові. В якийсь момент мені здавалось, що ще трохи і ти почнеш муркотіти.
Твої очі засіяли і колишній, незрозумілий мені, колір змінився на яскравий, зелений. Здавалось ніби весна танцює в твоїх очах зеленим листям. Саме тоді, мені неймовірно сильно захотілось жити, щоб бачити твої очі такі красиві, щоб чути твій щирий сміх, відчувати твою ніжність. І саме в цей час, доля вирішила що все має бути по іншому.
Я завжди повторював тобі: «Мрій і життя твоє буде сповнене сенсу». Не знаю чому, але саме так я думав, але тоді…, саме тоді мені це здавалось єдиноправельним. Я так хотів, щоб всі твої мрії здійснились. Вони ж здійснились? Я знаю, що ти зробила все можливе для цього, адже ти сильна.
Коли я пішов, мені здавалось, що я зможу все забути і зі всім змиритись. Та все було не так. Я неначе задихався. І нестримно боліло там де було моє серце. І навіть біль від хвороби, та фізична біль, яка пронизувала моє тіло, не була такою сильною, як та душевна біль, яку я відчував кожного дня. Згадка про тебе примушувала мене боротись.
Та були такі моменти, коли хотілось втекти. Втекти до тебе. Благати пробачити, що пішов нічого не пояснивши. Здатись, більше не боротись, а просто бути з тобою поруч стільки часу, скільки б мені не залишилось. Та я не міг. І в один з таких днів, коли хотілось дертись на стінку, я пообіцяв собі, що я буду жити, я подолаю цю хворобу…. Заради тебе. Для тебе. Щоб знову побачити тебе. Твої очі. Твою посмішку. Відчути твій запах. Ти пахла квітами. Серед лікарняних запахів, час-від-часу я ловив твій аромат, тоді мені здавалось, що я схожу з розуму. Але це придавало ще більше сил. А твої листи…. Якимсь дивом вони потрапляли до мене. Не знаю кому дякувати. Хоча, ні. Я знаю. І дякую кожного дня.
Я не буду більше нічого писати…, адже те, як я боровся, я розповім тобі сам.
Просто обернись.»
Я бачив, як ти читаєш мій лист, сидячи на ті й же лавочці, в тому ж парку. В якусь мить ти відірвала погляд від папірця і швидко піднялась на ноги. Ти дочитала до кінця. Я бачив, як ти метушливо почала оглядатись довкола шукаючи мене. Я посміхнувся.
І коли ти знайшла мене, наші погляди, наші очі зустрілись. Швидко зірвавшись з місця ти побігла до мене. І схопивши тебе в свої обійми я пообіцяв, що більше не відпущу. І я зроблю все для того, щоб виконати свою обіцянку. Адже моє бажання сильне.
03.08.2012р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію