Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Едни Сент Вінсент Мілей
Із Едни Сент Вінсент Мілей 29
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Едни Сент Вінсент Мілей 29
* * *
Як знов до храму, що у позолоті
Сіяв колись, – тепер же завива
Лиш вітер в нім і вкрила все трава, –
Вертається прочанин, що в роботі
Полегкість від страждання духу й плоті
Не віднайде, й лунають з уст слова,
В яких кумир колишній ожива, –
Ось так же зараз я в біді й скорботі.
Було, мов насолод храм, твоє тіло;
Й вже прах, що в ньому й іскри не знайти;
Та жив твій дух тут, це – його пенати.
Тебе зустріти серце так хотіло,
Що знов сюди йду, щоб тебе шукати,
І навіть зараз, як вже мертвий ти.
Edna St. Vincent Millay
* * *
As to some lovely temple, tenantless
Long since, that once was sweet with shivering brass,
Knowing well its altars ruined and the grass
Grown up between the stones, yet from excess
Of grief hard driven, or great loneliness,
The worshiper returns, and those who pass
Marvel him crying on a name that was,–
So is it now with me in my distress.
Your body was a temple to Delight;
Cold are its ashes whence the breath is fled,
Yet here one time your spirit was wont to move;
Here might I hope to find you day or night,
And here I come to look for you, my love,
Even now, foolishly, knowing you are dead.
* * *
Кажи, що хочеш, дряпай серце знов,
Щоб в нім знайти торішні рози щастя;
В моїй душі дозріла вже любов,
Й ще навіть більш, ніж фрукти для причастя.
Кажи, що хоч, висміюй, згадуй, стеж, –
Та чи знайдеш таку ж, як і раніше?
Тремчу на вітрі, та я жінка все ж,
Й така ж лишилась, серце лиш мудріше;
Лиш віття обважніло й холоди
Женуть птахів із неба мого в вирій;
Кажи, що хочеш, спомини буди,
Слова ж мої сприйми за жарт нещирий:
Я теж, як осінь в гості завітає,
Мов роза та, що, в’янучи, зітхає.
Edna St. Vincent Millay
* * *
Say what you will, and scratch my heart to find
The roots of last year's roses in my breast;
I am as surely riper in my mind
As if the fruit stood in the stalls confessed.
Laugh at the unshed leaf, say what you will,
Call me in all things what I was before,
A flutterer in the wind, a woman still;
I tell you I am what I was and more.
My branches weigh me down, frost cleans the air,
My sky is black with small birds bearing south;
Say what you will, confuse me with fine care,
Put by my word as but an April truth,–
Autumn is no less on me that a rose
Hugs the brown bough and sighs before it goes.
Як знов до храму, що у позолоті
Сіяв колись, – тепер же завива
Лиш вітер в нім і вкрила все трава, –
Вертається прочанин, що в роботі
Полегкість від страждання духу й плоті
Не віднайде, й лунають з уст слова,
В яких кумир колишній ожива, –
Ось так же зараз я в біді й скорботі.
Було, мов насолод храм, твоє тіло;
Й вже прах, що в ньому й іскри не знайти;
Та жив твій дух тут, це – його пенати.
Тебе зустріти серце так хотіло,
Що знов сюди йду, щоб тебе шукати,
І навіть зараз, як вже мертвий ти.
Edna St. Vincent Millay
* * *
As to some lovely temple, tenantless
Long since, that once was sweet with shivering brass,
Knowing well its altars ruined and the grass
Grown up between the stones, yet from excess
Of grief hard driven, or great loneliness,
The worshiper returns, and those who pass
Marvel him crying on a name that was,–
So is it now with me in my distress.
Your body was a temple to Delight;
Cold are its ashes whence the breath is fled,
Yet here one time your spirit was wont to move;
Here might I hope to find you day or night,
And here I come to look for you, my love,
Even now, foolishly, knowing you are dead.
* * *
Кажи, що хочеш, дряпай серце знов,
Щоб в нім знайти торішні рози щастя;
В моїй душі дозріла вже любов,
Й ще навіть більш, ніж фрукти для причастя.
Кажи, що хоч, висміюй, згадуй, стеж, –
Та чи знайдеш таку ж, як і раніше?
Тремчу на вітрі, та я жінка все ж,
Й така ж лишилась, серце лиш мудріше;
Лиш віття обважніло й холоди
Женуть птахів із неба мого в вирій;
Кажи, що хочеш, спомини буди,
Слова ж мої сприйми за жарт нещирий:
Я теж, як осінь в гості завітає,
Мов роза та, що, в’янучи, зітхає.
Edna St. Vincent Millay
* * *
Say what you will, and scratch my heart to find
The roots of last year's roses in my breast;
I am as surely riper in my mind
As if the fruit stood in the stalls confessed.
Laugh at the unshed leaf, say what you will,
Call me in all things what I was before,
A flutterer in the wind, a woman still;
I tell you I am what I was and more.
My branches weigh me down, frost cleans the air,
My sky is black with small birds bearing south;
Say what you will, confuse me with fine care,
Put by my word as but an April truth,–
Autumn is no less on me that a rose
Hugs the brown bough and sighs before it goes.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
