* * *
Як знов до храму, що у позолоті
Сіяв колись, – тепер же завива
Лиш вітер в нім і вкрила все трава, –
Вертається прочанин, що в роботі
Полегкість від страждання духу й плоті
Не віднайде, й лунають з уст слова,
В яких кумир колишній ожива, –
Ось так же зараз я в біді й скорботі.
Було, мов насолод храм, твоє тіло;
Й вже прах, що в ньому й іскри не знайти;
Та жив твій дух тут, це – його пенати.
Тебе зустріти серце так хотіло,
Що знов сюди йду, щоб тебе шукати,
І навіть зараз, як вже мертвий ти.

Edna St. Vincent Millay
* * *
As to some lovely temple, tenantless
Long since, that once was sweet with shivering brass,
Knowing well its altars ruined and the grass
Grown up between the stones, yet from excess
Of grief hard driven, or great loneliness,
The worshiper returns, and those who pass
Marvel him crying on a name that was,–
So is it now with me in my distress.
Your body was a temple to Delight;
Cold are its ashes whence the breath is fled,
Yet here one time your spirit was wont to move;
Here might I hope to find you day or night,
And here I come to look for you, my love,
Even now, foolishly, knowing you are dead.

* * *
Кажи, що хочеш, дряпай серце знов,
Щоб в нім знайти торішні рози щастя;
В моїй душі дозріла вже любов,
Й ще навіть більш, ніж фрукти для причастя.
Кажи, що хоч, висміюй, згадуй, стеж, –
Та чи знайдеш таку ж, як і раніше?
Тремчу на вітрі, та я жінка все ж,
Й така ж лишилась, серце лиш мудріше;
Лиш віття обважніло й холоди
Женуть птахів із неба мого в вирій;
Кажи, що хочеш, спомини буди,
Слова ж мої сприйми за жарт нещирий:
Я теж, як осінь в гості завітає,
Мов роза та, що, в’янучи, зітхає.

Edna St. Vincent Millay
* * *
Say what you will, and scratch my heart to find
The roots of last year's roses in my breast;
I am as surely riper in my mind
As if the fruit stood in the stalls confessed.
Laugh at the unshed leaf, say what you will,
Call me in all things what I was before,
A flutterer in the wind, a woman still;
I tell you I am what I was and more.
My branches weigh me down, frost cleans the air,
My sky is black with small birds bearing south;
Say what you will, confuse me with fine care,
Put by my word as but an April truth,–
Autumn is no less on me that a rose
Hugs the brown bough and sighs before it goes.