моцні обидва, для сприйняття не прості...

приложу ещё щадящий вариант - для любителей буквы:

Пόночи и в далечень,
при Господней при свече
некто шествует по краю,
да с ангелом на плече.

В никуда, в небытиё,
как ребёнок он идёт,
и его толкает в спину
серый маятник забот, -

Не ходи в ночи ничей,
при Господней при свече,
ты по свету не скитайся,
да с ангелом на плече.

Веет ветер вихревой,
воет Ирод моровой,
маятник сильней толкает,
стонет ангел чуть живой,

Он же всё идёт, хотя
дышит на ладан свеча,
лишь уста дрожат в горячке:
ангел, не покинь плеча.

СПАСИБО, ЧТО ВЫ РЯДОМ!...

думаю... сотворить нечто подобное, вдруг Таня...

да, дружить надо уметь...

а я все опечатки исправляю)..жаль не подскажет никто
и последнюю строфу умножаю в вариантах)..
слушала вокальную версию Бурмаки и Чубая - не-понра-ви-лось((( - автор лучше читает, чем они поют..

визуальное восприятие стиха позволяет не замечать его опечатки...

несподівано!

О. Мартонько, як гарно,що Маликовича переклали...от так щемно якось, читаючи обидвох..!

Люблю цей вірш. І переклад гарний.

Тетянко, оскільки це один з найулюбленіших моїх поезій у Малковича, то я зважуся позанудствувати, дозволяєш?))
Буду лаконічним і, мабуть, передбачуваним), бо: оскільки ти множиш варіанти останньої строфи, значить, відчуваєш, що там щось тобі не вдалося, еге ж? У першому варіанті оте "гостЯ" справді не годиться, їй-богу, тим більше як останнє слово (до того ж, надто багато гостей вийшло там, де в автора нема жодного...), а в другому - строфу розвалює другий рядок (і по суті - бо не можна сказати про свічу, що вона... дише на ладан, до того ж - на ладАн, тобто і за розміром) і кепська рима хотя-свеча. Хай я любитель букви, але тут кульгають не лише "букви". Риму небытие-идет я, ладно вже, проковтну, але перший рядок і остання строфа в горло не лізуть, хоч убий...
Не ображайся. Якщо образишся - більше не відгукуватимусь із зауваженнями - а воно тобі нада?) Тим більше що все буде завжди по-твоєму, ти ж знаєш)))

одиноко, средь ночей
при Господней при свече
некто шествует по краю,
да с ангелом на плече! а?
...

Веет ветер вихревой,
воет Ирод моровой,
маятник сильней толкает,
стонет ангел чуть живой,

Он же гонит прочь печаль
хоть не дышит уж (едва горит) свеча,
лишь уста дрожат в горячке:
ангел, не покинь плеча.

а?

не покинь - это не то. надо не упасть как-то..

До цього варіанту першої строфи у мене немає жодних претензій. Правда, за цей час я підредагував твій перший варіант, якщо тобі цікаво, то ось він:
Краем ночи, в далечень (я залишив це твоє словечко)
при Господней при свече
кто-то (некто мені видається дещо негативним, попахує міліцейським протоколом))) бродит одиноко
да с ангелом на плече (тут збіглося, отже ми можемо доходити спільної думки і навіть вислову))).
Можеш вибрати, я не судитимуся)), якщо вибереш мою редакцію ТВОГО перекладу.
Вітаю також те, що ти теж викинула гостя. Це логічно, бо людина народжується з ангелом і ангел не прилітає в гості, він супроводжує людину впродовж усього життя, а тому (увага!)упасти з плеча - це покинути назавжди, тобто людина помирає. Принаймні я так розумію, зокрема в цьому контексті. Можливо, я помиляюся, але ангел на плечі - це лише візуалізація у вірші того, що він ЗАВЖДИ З ЛЮДИНОЮ і її береже.
Йдемо далі

Остання строфа. Он НЕ гонит прочь печаль, у нього немає сил на це, він тільки йде (ледве йде, у Малковича це відчувається)і молиться (власне це роблять його гарячі вуста), - але тут я можу заплющити очі. Другий рядок, звичайно, треба вибрати хоть едва горит свеча (бо ж якщо свеча уже не дышит, то отже людина померла - тут так і не інакше!). Все інше - нормально.
Я ж хотів запропонувати тобі повернутися до твого першого варіанту, змінивши лише ОДНЕ СЛОВО - замінити гостЯ на Дитя! Вище у тебе (і, непрямо, у Малковича) був ребенок, отже, є смислова й образна дуга, яка в кінці, як на мене, поглиблює текст взагалі, бо ж ми всі - Господні діти (чада). Молитва стає глибшою, бо той, у кого гарячі вуста, ніби називає сам себе Господнім Дитям, віддаючи цим себе у руки Господа. Я коли намацав це слово, аж, звиняй, підскочив од захвату. Мені здалося це точним попаданням у десятку. Ну, це мені, звичайно)
Але право вибору, аякже, за жінкою, себто за тобою - як перекладачем.
Але ніколи не захищайся фразою, що та чи інша строфа апріорі непереводимая. Ти можеш, і ти це засвідчуєш, зробити краще. Ти просто, вибач, поспішаєш, а це не є добре.
Ладно, я знову скочуюся до занудства, звиняй...

А ще було б добре, якби ти таки попрацювала над другою строфою, бо ж небытие/идет - НЕ ИДЬО-О-О-ОТ!
Не лінися. Мені подобається, коли ти працюєш. Бо ти МОЖЕШ КРАЩЕ!
Ось так, наостанок...)))
И после этого я обязан жениться?)))