Вона була тендітна і зваблива,
із витонченим профілем горянки,
іще незаймана й така сором’язлива,
з незвіданою долею коханки.

А він був юний, зовсім як дитина,
ще не цілований жагучими вустами,
душа юнача лиш ночами снила
її обіймами і ніжними словами.

Життя — це згусток любосних історій,
де сни збуваються нерідко, слава Богу, —
у ніч, коли цвіли карпатські зорі,
горянка з гір спустилася до нього.

Він пломенів огнем у млосній дрожі,
коли її — кохання спрагле — тіло,
спокусливо звиваючись на ложі,
від пестощів, іще не знаних, мліло.

Він цілував сліпучо-білі перса,
її красою звабною впивався,
він обіймав таку красуню вперше
і від жаги нестримно розгорався.

Він пригортав її до себе рвійно —
так, начебто голубив же востаннє,
вона - згорала у його обіймах,
даруючи йому своє кохання.

А полум’я любові шаленіло
і плоть її зжирало доостанку...
На ложі, наче спогад, зажевріло
кохання незабутньої горянки...

…У ніч, коли цвіли карпатські зорі
і ватра від утоми домлівала,
із безлічі почутих вже історій
одна із неба зіркою упала:

звичайно, зміст її усім відомий,
та все ж нова до неї післямова —
бо легінем був… Вогник Сірниковий,
а любкою в ній… — Скалка Смерекова.

2005 (2012)