Та ні, Олександре.
Недарма.
І віршик невеличкий у довжину. Його видно на головній сторінці і без розкривання авторської.

Можна було б написати у коментарі, що тема цікава, і вона вже неодноразово піднімалась на вістря поетичного розгляду. Скільки людей - стільки і роздумів про те, як буде, коли не буде когось з них? Чи ходитимуть трамваї, чи працюватимуть свиноферми та музеї? І взагалі - залишиться життя після того, як хтось з ним розрахується своєю втечею? Життя ж може бути вигаданим, і кожен з нас у ньому живе, допоки воно існує як власна вигадка.
І тому ця тема відома, і тому вона неодноразово висвітлювалась поетами. Більш того - вона висвітлюється і церковниками, але в іншому аспекті.
Рима "промайне - мене" дихає, як я писав одному поету одним коментарем вище, духом перекладів Омара Хайяма. Цю тема цікавила і його ще у ті давенні часи.

А от закінчення чисто авторське.
Дякую вам, Олександре, що звернули увагу на твір.
Заключні рядки у стовпчику праворуч обрізались.
Дякую. Ви залишились досвідченим анігдотчиком і цінителем високої поезії :)

Без кривих натяків на щось інше, а виключно з повагою,
Г.С.

Вітаю, Гаррі!
Не берусь судити що до "висоти" поезії цього вірша, але він, безумовно, душевний. А це я високо ціную.