Зимно… На вулиці – дощ і машини,
Сірими крапками люди між ними,
Скачуть бруківкою, тануть від зливи,
Мокрі, негарні і нещасливі.
Зимно… В трамваї штовхають і лають,
Одяг деруть, парасолі ламають,
Всі один одного злісно картають,
Гірко і голосно дощ проклинають.
Зимно… Я вранці із лівої встала,
Кицьку з дивана ногою піддала,
Маму образила, чаю не пила,
Йшла по калюжах і мало не вила.
Зимно… І раптом мене перемкнуло:
Найголовніше заледь не забула!
Просто, в цей день я могла б і не жити,
Міста не бачити, світла не пити.
Просто могла народитися хмарою
І для людей стати Божою карою:
Литись дощем, потім стати калюжею,
Сумно розхлюпатись ботами дужими…
Гарно і весело враз мені стало!
Зустрічним людям усмішки роздала,
І закружляло над дзеркалом площ.
Люди! Дивіться! Як гарно - йде дощ!