Ти мене любиш? Питання рівня середньої школи, в 15 років воно легко задається і передбачає ще адекватну відповідь типу так або ні, хоч можливі й інші варіації. Тобі так хочеться його задати, але на жаль – тобі вже не 15 і це може зашкодити твоєму студентському іміджеві. Але по іншому ти поки не дізнаєшся. В дівчачих енциклопедіях для тієї ж середньої школи психологи просто пояснять тобі, що таке кохання ще й покажуть зрозумілі приклади. Але цього не достатньо, щоб книжку читали охоче і для цього в окремому розділі там зазначено кільканадцять ознак, що вкажуть тобі на «так» (кохає) і «ні» (відповідно). Але психологи допустили промах, коли писали про середню школу, бо коли тобі 15, то всі ознаки тебе ані трохи не турбують і кожен його вчинок, навіть найпаскудніший, вселяє в тебе святу віру в те, що це так він тебе любить.

Коли ти закінчуєш середню школу і на додаток ще й 2 курси університету, таке поняття як кохання починає дещо варіювати у своїх значеннях. Дівчача енциклопедія вже навряд чи порадить, а точніше зарадить в ділах сердечних. Якщо він щодня зустрічає тебе після школи і проводить додому, а коли ще й допомагає нести портфель (тобто несе його сам – авт.), то таки любить, - самовпевнено стверджує енциклопедія. Але в університеті він тебе не зустрічає, бо ви з різних університетів, які ще й знаходяться в різних кінцях міста, навчання у вас в різні зміни – одним словом, тут ти вже сама пишеш свою енциклопедію.

Важко сказати, що таке кохання, коли тобі вже не 15. А коли тобі 19, то всі енциклопедичні визначення доводять тебе до сказу, бо вже ніякої надії не вселяє те, що він не подзвонив сьогодні й завтра не подзвонить. І коли в нічному клубі ви випадково зустрічаєтесь, то єдине, що ти можеш йому подарувати, це привітну посмішку – бо ти ж таки рада його бачити – а в більшому й немає сенсу, бо в тої білявки довгі ноги і IQ 4-й розмір. Вечірку влаштовує його університет, ти тут з двома коліжанками – одна стюардеса, друга юристка. Ви сидите за столиком на м»ягкій пурпуровій канапі, з вами двоє осіб протилежної статі – один авіаконструктор, інший пілот. Той що пілот, натхненно розповідає коліжанкам про безкраї простори синього неба, які власними очима бачив в минулому році на практиці. При цьому пілот обіймає юристку за талію, а та захоплено слухає цього героя і підключивши усю свою фантазію, намагається уявити той літак з усією його реактивністю.

Той що конструктор зайнятий тобою. За талію він тебе не обіймає, але дуже хоче. Не менш натхненно він розповідає тобі про зовнішнє керування літаком, про проекцію аеропорту в осі ікс, ігрек та зет. Вигляд у нього серйозний, але привітний. Ти йому сподобалась, і він робить все можливе, щоб тебе привабити, він напружує всі свої інтелектуальні ресурси, щоб розповідь здавалась як омога цікавішою і захоплюючою. Але ти навіть не слухаєш цього пізнайка, тільки час від часу киваєш і посміхаєшся, де ніби годиться для підтримання розмови, точніше його монологу. Думаєш ти зараз зовсім про інше і про іншого. Мимоволі обертаєш голову до дверей зліва, бачиш його з білявкою, далі білявку без нього, далі його біля себе. Кілька компліментів в бік твоїх чарівної сукні і прекрасної посмішки, які ти вдало відбиваєш, зауважуючи, що в нього класна сорочка. Все добре, але тут ти згадуєш про свого пізнайка, а той вже тягне йому руку для привітання: «Приємно! Я авіаконструктор. А ти?» - чемно так питає пізнайко. «А я інженер». Ти не встигаєш й рота відкрити, як до твого інженера підходить білявка, кидає на тебе косий погляд і цілує його за вушком. Знайомитись білявка ні до кого не лізе, за що ти їй вдячна безмежно. Інженер встає, потискає руку своєму колезі конструктору, кидає тобі привітне «побачимось» і йде геть, взявши з собою білявку, звичайно. Проходить мить, і ти повертаєшся на землю і розумієш, що хоч він і пішов, а пізнайко-то лишився. І коли минає мовчання і твій кавалер стурбованим голосом питає тебе: «Щось не так? Невже я не подобаюсь дамі?» - ти байдуже знизуєш плечима і кажеш своє відверте ні, а помітивши пізнайковий конфуз, іронічно додаєш: «Ну ти ж не інженер».