Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - лише у замащених берцях
Об тягучої глини окопної ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю к
Об тягучої глини окопної ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю к
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
2025.10.28
12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
2025.10.28
11:46
Диявол постачає нас вином,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
2025.10.28
06:11
Хто сказав, що збайдужіло
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
2025.10.27
21:24
Літо вислизає із-під нас,
Мов коштовний осяйний алмаз.
Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.
Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.
Мов коштовний осяйний алмаз.
Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.
Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.
2025.10.27
09:17
Крок за кроком… Слово в слово
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…
2025.10.27
08:32
Накрила ніч все темною габою,
Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.
Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.
Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Древесные и наши корни
Людская плоть в родстве с листвой,
И мы чем выше, тем упорней:
Древесные и наши корни
Живут порукой круговой.
Арсений Тарковский «Деревья»
До недавнего времени я полагал, что нет большего доверия и близости к человеку, чем у собак. Примеров тому предостаточно и в жизни. и в литературе. Нельзя не удивлятьься рабской покорности животного. Его пинают ногами, замахиваются или даже бьют палкой, а оно не сопротивляется, не убегает, а даже… ластится к хозяину… Вспомним хотя бы «Муму» Ивана Тургенева. Это же надо так верить Герасиму, чтобы позволить привязать себе на шею камень, предвещающий неминуемую смерть!..
«Так что же,- спросите, поколебало мое убеждение?»
Вместо краткого ответа вынужден обратиться к событию местного значения.
Как и два десятилетия тому в Киеве, в Иерусалиме я почти не знаком с соседями. В отличие от коренных израильтян, чей джентльменский набор при встрече занимает полтора-два десятка вопросов ( чаще всего без ожидания ответа), мой ограничивается одним-единственным приветствием: «Шалом!» Такая житейская позиция бьет по мне очередной порцией упреков, когда спрашиваю жену: «Кто это с нами поздоровался?»
Но Илану, о которой собираюсь рассказать, знаю. Да и кто в нашем микрорайоне не знает ее. Ведь небольшой участок перед своей квартирой, превращенной ее мастеровитым мужем из бомбоубежища, она превратила в сад. Десятки горшков, развешанных на разной высоте, кадки с цветами, благоухающими круглый год, привлекают внимание не только гостей, но и поражают воображение даже постоянных обитателей дома. А более всего вызывало удивление ветвистое дерево, круглый год усеянное крупными лимонами.
Так, правда, было до весны этого года, когда пронесся слух, что Илану забрали в больницу с подозрением на рак, и она проходит курс интенсивной химиотерапии. Отсутствие в доме хозяйки раньше всего сказалось на цветах. Хотя дочери и ухаживали за ними, но привыкшие к рукам и голосу садовника, они день за днем теряли свою свежесть и увядали.
Никто из нас, торопящихся после работы домой да к тому же нагруженных продуктами, не обратил внимания на дерево, где по-прежнему отливали жаром лимоны. И вот совсем недавно в одночасье плоды исчезли с ветвей, не стало и места их обитания.
Оказывается, как поведала сама Илана, возвратившаяся из больницы, дерево заболело одновременно с ней. И она принялась по-своему лечить его: обрезала ветви, оставив только ствол. Словом, облегчила ношу питомца, а к тому же предоставила ему больше воздуха и воды. Надеется, что вскорости появятся новые ветви, и дерево, как и она сама, снова заживет полноценной жизнью.
Многие посчитали это мистикой. Дескать, так говорит любовь женщины к дереву, четверть века пестовавшей его как своего ребенка. А я поверил. Ведь Илана - это женский род от арамейского слова «илан» - «дерево». И кому же, как не ей , лучше знать того, чьим родовым именем названо ее при рождении.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Древесные и наши корни
Людская плоть в родстве с листвой,
И мы чем выше, тем упорней:
Древесные и наши корни
Живут порукой круговой.
Арсений Тарковский «Деревья»
До недавнего времени я полагал, что нет большего доверия и близости к человеку, чем у собак. Примеров тому предостаточно и в жизни. и в литературе. Нельзя не удивлятьься рабской покорности животного. Его пинают ногами, замахиваются или даже бьют палкой, а оно не сопротивляется, не убегает, а даже… ластится к хозяину… Вспомним хотя бы «Муму» Ивана Тургенева. Это же надо так верить Герасиму, чтобы позволить привязать себе на шею камень, предвещающий неминуемую смерть!..
«Так что же,- спросите, поколебало мое убеждение?»
Вместо краткого ответа вынужден обратиться к событию местного значения.
Как и два десятилетия тому в Киеве, в Иерусалиме я почти не знаком с соседями. В отличие от коренных израильтян, чей джентльменский набор при встрече занимает полтора-два десятка вопросов ( чаще всего без ожидания ответа), мой ограничивается одним-единственным приветствием: «Шалом!» Такая житейская позиция бьет по мне очередной порцией упреков, когда спрашиваю жену: «Кто это с нами поздоровался?»
Но Илану, о которой собираюсь рассказать, знаю. Да и кто в нашем микрорайоне не знает ее. Ведь небольшой участок перед своей квартирой, превращенной ее мастеровитым мужем из бомбоубежища, она превратила в сад. Десятки горшков, развешанных на разной высоте, кадки с цветами, благоухающими круглый год, привлекают внимание не только гостей, но и поражают воображение даже постоянных обитателей дома. А более всего вызывало удивление ветвистое дерево, круглый год усеянное крупными лимонами.
Так, правда, было до весны этого года, когда пронесся слух, что Илану забрали в больницу с подозрением на рак, и она проходит курс интенсивной химиотерапии. Отсутствие в доме хозяйки раньше всего сказалось на цветах. Хотя дочери и ухаживали за ними, но привыкшие к рукам и голосу садовника, они день за днем теряли свою свежесть и увядали.
Никто из нас, торопящихся после работы домой да к тому же нагруженных продуктами, не обратил внимания на дерево, где по-прежнему отливали жаром лимоны. И вот совсем недавно в одночасье плоды исчезли с ветвей, не стало и места их обитания.
Оказывается, как поведала сама Илана, возвратившаяся из больницы, дерево заболело одновременно с ней. И она принялась по-своему лечить его: обрезала ветви, оставив только ствол. Словом, облегчила ношу питомца, а к тому же предоставила ему больше воздуха и воды. Надеется, что вскорости появятся новые ветви, и дерево, как и она сама, снова заживет полноценной жизнью.
Многие посчитали это мистикой. Дескать, так говорит любовь женщины к дереву, четверть века пестовавшей его как своего ребенка. А я поверил. Ведь Илана - это женский род от арамейского слова «илан» - «дерево». И кому же, как не ей , лучше знать того, чьим родовым именем названо ее при рождении.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
