Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Душа перецвіта" (1999)
* * *
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Любов дрімучою була,
Без висновків свідомих,
Вона нікуди не вела
Із обширів відомих:
Село та ближні хутори
Єдиної сільради...
Окрім Холодної Гори,
І не було принади.
Читав, звичайно, про краї
Широт чужих, далеких,
Куди літали солов’ї
Щоосені
Й лелеки...
У школі вчили,
Що Москва –
Найкраща, наймиліша,
Та то були лише слова,
Одні слова, не більше...
Щоліта соняхи цвіли
І зріли на осонні,
В бережині Сули скубли
Траву-отаву коні.
Я пас корів на вигонах
І зі штанців поволі
Я виростав,
А вітер пах
Все дужче духом волі!
Все дужче пах мені щодня,
Бентежачи наївну
Дитячу душу...
Я в піснях
Вже слухав Україну,
Вже бачив Київ і Дніпро,
Мені відкрилась мова –
Народу нашого добро
Й життя першооснова.
Мене обсіли чудеса,
Дива заполонили –
Я перші вірші написав
У затінку калини.
І в них ішлось не про Москву,
Не про якісь Курили –
Про Україну зорьову
Слова заговорили.
Любов дрімуча і сліпа
Поволі прозрівала:
Вона в моїх лісостепах
Зозулею кувала;
Співала в росяних полях
Вона перепелино
Й мене виводила на шлях:
"Іди у світ, дитино!"
І я пішов тоді у світ,
Об’їздив півкраїни
Й не бачив за півсотні літ
Другої України...
Одна вона у нас,
Одна,
Єдина й неділима,
Зо всіх околів вирина,
Встає перед очима;
Тривожить серце,
І його ж
Надіями втішає...
Святий,
Аж молитовний
Дрож
Мене не полишає!
Жертовно-гострий
Вічний біль
Не крає – розриває...
О, не питайте:
"Ти звідкіль?" –
Нема її, немає
Тії Вкраїни!
Є мана,
Що вводить нас в оману:
То потопа,
То вирина
Щораз із-за кургану;
То вирина, то потопа...
А ми у власній хаті,
Мов до ганебного стовпа
Злидотою прип’яті.
Не лише з Прип’яті біда
По водах і по суші –
Гнила
Московська
Стріль-вода
Струїла наші душі.
Верховна Рада в нас –
Чужа
(Чужіших не буває!),
Москаль гострить на нас ножа,
Хохлюга помагає.
Нас обідрали до кісток,
Та ще й до серцевини:
У нас,
Як випаде наш строк,
Не буде й домовини!
Нам рот заткнули,
Нам язик
Заціпило,
А мова...
Немає мови – тільки крик.
Немає слів – полова.
Яка державність?
І чия?
Я знаю, що не наша.
Традицій наших течія
Пересихає...
Чаша
Все порожнішає –
Добра
Від зла ж бо не буває:
Не буде скоро вже й Дніпра,
Пракорінь вигибає
В землі отруєній...
Хохол
З червоним партбілетом
За білокам’яний престол
Готов лягти скелетом.
Він до Москви –
Хоч так, хоч сяк –
Все проситься у прийми...
(Наш Моїсеєнко, земляк –
Земля його не прийме
Вкраїнська!
Пещений Мороз
Та іже з ним – герої:
Їм подавай чужий навоз,
Бо власні перегної
Смердять, розпещеним).
Така
Сучасна Україна:
Гірко-солона,
Прегірка,
Згорьовано-чаїна.
Немов омела на вербі,
Що хилиться низенько,
Сидять у неї на горбі
Ткаченко й Симоненко,
Та ще й підспікер Мартинюк –
Комунівська нікчема,
Та Козолупенка онук,
Мій землячок
Марчéнко...
Моя ж у виріях літа,
У вимріях, у мріях,
Її священна висота
В захмар’ї десь міріє.
Вона ще буде – золота,
Вовіки незнищима,
Душею чиста і свята,
І з карими очима!
Її сподівану яву
Побачу хоч на схилі
Життя...
Якщо ж не доживу –
Відчую і в могилі...
1999
Без висновків свідомих,
Вона нікуди не вела
Із обширів відомих:
Село та ближні хутори
Єдиної сільради...
Окрім Холодної Гори,
І не було принади.
Читав, звичайно, про краї
Широт чужих, далеких,
Куди літали солов’ї
Щоосені
Й лелеки...
У школі вчили,
Що Москва –
Найкраща, наймиліша,
Та то були лише слова,
Одні слова, не більше...
Щоліта соняхи цвіли
І зріли на осонні,
В бережині Сули скубли
Траву-отаву коні.
Я пас корів на вигонах
І зі штанців поволі
Я виростав,
А вітер пах
Все дужче духом волі!
Все дужче пах мені щодня,
Бентежачи наївну
Дитячу душу...
Я в піснях
Вже слухав Україну,
Вже бачив Київ і Дніпро,
Мені відкрилась мова –
Народу нашого добро
Й життя першооснова.
Мене обсіли чудеса,
Дива заполонили –
Я перші вірші написав
У затінку калини.
І в них ішлось не про Москву,
Не про якісь Курили –
Про Україну зорьову
Слова заговорили.
Любов дрімуча і сліпа
Поволі прозрівала:
Вона в моїх лісостепах
Зозулею кувала;
Співала в росяних полях
Вона перепелино
Й мене виводила на шлях:
"Іди у світ, дитино!"
І я пішов тоді у світ,
Об’їздив півкраїни
Й не бачив за півсотні літ
Другої України...
Одна вона у нас,
Одна,
Єдина й неділима,
Зо всіх околів вирина,
Встає перед очима;
Тривожить серце,
І його ж
Надіями втішає...
Святий,
Аж молитовний
Дрож
Мене не полишає!
Жертовно-гострий
Вічний біль
Не крає – розриває...
О, не питайте:
"Ти звідкіль?" –
Нема її, немає
Тії Вкраїни!
Є мана,
Що вводить нас в оману:
То потопа,
То вирина
Щораз із-за кургану;
То вирина, то потопа...
А ми у власній хаті,
Мов до ганебного стовпа
Злидотою прип’яті.
Не лише з Прип’яті біда
По водах і по суші –
Гнила
Московська
Стріль-вода
Струїла наші душі.
Верховна Рада в нас –
Чужа
(Чужіших не буває!),
Москаль гострить на нас ножа,
Хохлюга помагає.
Нас обідрали до кісток,
Та ще й до серцевини:
У нас,
Як випаде наш строк,
Не буде й домовини!
Нам рот заткнули,
Нам язик
Заціпило,
А мова...
Немає мови – тільки крик.
Немає слів – полова.
Яка державність?
І чия?
Я знаю, що не наша.
Традицій наших течія
Пересихає...
Чаша
Все порожнішає –
Добра
Від зла ж бо не буває:
Не буде скоро вже й Дніпра,
Пракорінь вигибає
В землі отруєній...
Хохол
З червоним партбілетом
За білокам’яний престол
Готов лягти скелетом.
Він до Москви –
Хоч так, хоч сяк –
Все проситься у прийми...
(Наш Моїсеєнко, земляк –
Земля його не прийме
Вкраїнська!
Пещений Мороз
Та іже з ним – герої:
Їм подавай чужий навоз,
Бо власні перегної
Смердять, розпещеним).
Така
Сучасна Україна:
Гірко-солона,
Прегірка,
Згорьовано-чаїна.
Немов омела на вербі,
Що хилиться низенько,
Сидять у неї на горбі
Ткаченко й Симоненко,
Та ще й підспікер Мартинюк –
Комунівська нікчема,
Та Козолупенка онук,
Мій землячок
Марчéнко...
Моя ж у виріях літа,
У вимріях, у мріях,
Її священна висота
В захмар’ї десь міріє.
Вона ще буде – золота,
Вовіки незнищима,
Душею чиста і свята,
І з карими очима!
Її сподівану яву
Побачу хоч на схилі
Життя...
Якщо ж не доживу –
Відчую і в могилі...
1999
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
