ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Домінік Арфіст / Вірші / ...СОНЦЕ МОЄ СЕРЦЕ...

 Я ЦЮ ЦЕРКВУ...
я цю церкву пам’ятаю споконвіку
ми тут з мамою старцюємо щоднини
мама п’яна і безсила… я – каліка…
дощ сьогодні… не було ще ні людини…
мама каже Бог скарав її за зраду
(в мами астма – вона дихати не може)
я й пішов би в опікунську оту раду
та ніхто крім мене мамі не поможе…
знову супом нагодує сторожиха
учорашнім із картоплі і капусти
мама про «любі мєня» співає стиха
в шлунку пусто… в серці пусто… в світі пусто…

слава богу – дощ ущух – у небі сонце
буде тепло… будуть люди… буде їжа…
янгол дивиться з церковного віконця
пес кривий мою порожню руку лиже…

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-11-26 08:57:56
Переглядів сторінки твору 8382
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.814
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.03.11 19:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2012-11-26 19:52:39 ]
о так!

МЦ: "пока не знаю механики творчества - творю" - это о предмете нашего разговора. Марина могла позволить себе такую фразу.

А как играет Баха Г. Гульд - это же ересь :о)
Но какая!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-11-26 19:14:35 ]
Погоджуюсь із Мартою...

Як на мене, Лу, для ще більшого підсилення справді пронизливого монологу, ще отут проситься (дуже!) повтор:
" в мами астма - мама дихати не може" (до того ж наголос стає на місце)
Закінчення - плетиво відчаю, не чикриж його!
А от перший рядок мене чогось засумнівав... Чогось бачу його таким:
"Я цю церкву пам'ятатиму довіку"
І тоді у вірш вривається ще більше простору... і часу, і позачасу...
Як думаєш? (вибач, що я ось так просто, на "Ти"))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2012-11-26 19:55:59 ]
Лю! уклін і дяка :о)

Про маму - беру одразу ж!

Про перший рядок думатиму... Я мав на увазі - що та церква - то чи не єдині спогади дитинства... Хлопчина ще не думає про майбутнє, Час для нього ще не означений... Ой, думатиму!



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-11-26 20:06:21 ]
Так, я розумію... але... "споконвіку" - має у собі таке забарвлення, яке якось не тулиться до віку 12-річної дитини, і не віриться, що дитина могла сказати саме "споконвіку", це навіть не зовсім "відколи себе пам'ятаю", як на мене.
А от із "пам'ятатиму до віку" - це одночасно і розповідь в тому часі (12-річного хлопця), а можна сприймати і як розповідь зрілого чоловіка, якого спогад переніс у дитячі роки, до тої церкви... Отаке міжчасове балансування з'являється. Думай!)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2012-11-26 23:08:27 ]
Шкода, що в попередніх відгуках збіг приголосних заступив збіг житейських обставин.
Відтворено ситуацію настільки психологічно достовірно, що я, котрому неодноразово довелося побувати в ній, не подумки, а майже фізично перенісся в голодні повоєнні роки...
Щасти Вам, дорогий Доменіку, на такі перлини!
Іван Потьомкін поки що з Хьюстона


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2012-11-28 19:52:44 ]
о, дякую дорогий пане Іване!

Ваша оцінка для мене - честь!

З шаною
Домінік


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Роксолана Вірлан (Л.П./М.К.) [ 2012-11-27 02:23:47 ]
Домі, вірш - крик!!! Це непроминальна річ - таке не забувається...один раз прочитаєш- чи душею переживеш і запам"ятаєш назавжди. Тут такий емоційний випеск і настільки природно виписаний, що віриш і бачиш цю картину. Беззаперечно- це сила поетичної сльози!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2012-11-28 19:54:08 ]
дяка-дяка, Роксолано...

це мій біль...


1   2   3   Переглянути все