ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.03.15 11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.

У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо

Павло Сікорський
2026.03.15 10:51
Двовірш - архіскладна поетична форма із двох віршових рядків, де перший і другий римуються між собою. Причому рима читається згори вниз і знизу вгору, зберігаючи ритм.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.

М Менянин
2026.03.15 02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?

Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти

Нічия Муза
2026.03.14 21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.

І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,

Ігор Терен
2026.03.14 21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.

А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила

Артур Курдіновський
2026.03.14 16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.

Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."

Іван Потьомкін
2026.03.14 13:57
Співала самотність про зграйну дружбу. Співала, аж серце злітало з словами І в звуках тремтіло. Здіймалося вище і вище. Як жайворон, висло Та й впало, мов грудка... Нараз обірвалася пісня. На серце людина поклала руку.

Юрій Гундарів
2026.03.14 13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від

Борис Костиря
2026.03.14 11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.

Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,

Ярослав Чорногуз
2026.03.14 02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,

Олена Побийголод
2026.03.14 00:59
Олександр Жаров (1904—1984)

Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»

Юрко Бужанин
2026.03.13 22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною

Світлана Пирогова
2026.03.13 21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.

Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив

Ігор Шоха
2026.03.13 20:00
                    І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.

Іван Потьомкін
2026.03.13 19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.

Адель Станіславська
2026.03.13 19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,

що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

П'ятниця Тринадцяте
2026.03.13

Людмила Пуюл
2026.03.06

Ноктюрн Ноктюрн
2026.02.26

Богдан Райковський Райко
2026.02.25

Мілана Попова
2026.02.24

Стейсі Стейсі
2026.02.14

хома дідим
2026.02.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Домінік Арфіст / Вірші / ...СОНЦЕ МОЄ СЕРЦЕ...

 Я ЦЮ ЦЕРКВУ...
я цю церкву пам’ятаю споконвіку
ми тут з мамою старцюємо щоднини
мама п’яна і безсила… я – каліка…
дощ сьогодні… не було ще ні людини…
мама каже Бог скарав її за зраду
(в мами астма – вона дихати не може)
я й пішов би в опікунську оту раду
та ніхто крім мене мамі не поможе…
знову супом нагодує сторожиха
учорашнім із картоплі і капусти
мама про «любі мєня» співає стиха
в шлунку пусто… в серці пусто… в світі пусто…

слава богу – дощ ущух – у небі сонце
буде тепло… будуть люди… буде їжа…
янгол дивиться з церковного віконця
пес кривий мою порожню руку лиже…

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-11-26 08:57:56
Переглядів сторінки твору 9520
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.814
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.01.17 21:12
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2012-11-26 19:52:39 ]
о так!

МЦ: "пока не знаю механики творчества - творю" - это о предмете нашего разговора. Марина могла позволить себе такую фразу.

А как играет Баха Г. Гульд - это же ересь :о)
Но какая!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-11-26 19:14:35 ]
Погоджуюсь із Мартою...

Як на мене, Лу, для ще більшого підсилення справді пронизливого монологу, ще отут проситься (дуже!) повтор:
" в мами астма - мама дихати не може" (до того ж наголос стає на місце)
Закінчення - плетиво відчаю, не чикриж його!
А от перший рядок мене чогось засумнівав... Чогось бачу його таким:
"Я цю церкву пам'ятатиму довіку"
І тоді у вірш вривається ще більше простору... і часу, і позачасу...
Як думаєш? (вибач, що я ось так просто, на "Ти"))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2012-11-26 19:55:59 ]
Лю! уклін і дяка :о)

Про маму - беру одразу ж!

Про перший рядок думатиму... Я мав на увазі - що та церква - то чи не єдині спогади дитинства... Хлопчина ще не думає про майбутнє, Час для нього ще не означений... Ой, думатиму!



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-11-26 20:06:21 ]
Так, я розумію... але... "споконвіку" - має у собі таке забарвлення, яке якось не тулиться до віку 12-річної дитини, і не віриться, що дитина могла сказати саме "споконвіку", це навіть не зовсім "відколи себе пам'ятаю", як на мене.
А от із "пам'ятатиму до віку" - це одночасно і розповідь в тому часі (12-річного хлопця), а можна сприймати і як розповідь зрілого чоловіка, якого спогад переніс у дитячі роки, до тої церкви... Отаке міжчасове балансування з'являється. Думай!)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2012-11-26 23:08:27 ]
Шкода, що в попередніх відгуках збіг приголосних заступив збіг житейських обставин.
Відтворено ситуацію настільки психологічно достовірно, що я, котрому неодноразово довелося побувати в ній, не подумки, а майже фізично перенісся в голодні повоєнні роки...
Щасти Вам, дорогий Доменіку, на такі перлини!
Іван Потьомкін поки що з Хьюстона


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2012-11-28 19:52:44 ]
о, дякую дорогий пане Іване!

Ваша оцінка для мене - честь!

З шаною
Домінік


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Роксолана Вірлан (Л.П./М.К.) [ 2012-11-27 02:23:47 ]
Домі, вірш - крик!!! Це непроминальна річ - таке не забувається...один раз прочитаєш- чи душею переживеш і запам"ятаєш назавжди. Тут такий емоційний випеск і настільки природно виписаний, що віриш і бачиш цю картину. Беззаперечно- це сила поетичної сльози!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2012-11-28 19:54:08 ]
дяка-дяка, Роксолано...

це мій біль...


1   2   3   Переглянути все