Лише дурний не любить ніч,
Вона – велика жартівниця:
Впаде на світ, місяцелиця,
Черкне крилом – кажан чи птиця,
Остудить запал – ніч не піч,
І вже, мов здобич від мисливця,
Дурний тікає.
Інша річ,
Як ти розважливий та зрячий:
Чи зорепад, чи качка кряче,
Чи ген заграва замаяче,
То все вона, повір, земляче,
То ніч, безпутна дівка наче,
Тебе збентежного веде
В свої льохи, в свої темниці.
Не бійся – тамті таємниці
Не на хворобу – на політ!
Злетиш, бо крила не на плечах,
А в голові, вихнеш лелечо…
Літай собі, допоки світ!
Вона ж, рясніше – по байраках,
Слідом – вовчиця-неборака,
А блисне сонце – там, де мряка,
Все пантруватиме твій слід…