Хочеш знати про чарівні подарунки і свято чистісіньку правду? Тоді сідай і уважно слухай!
Там де кінчаються верхів’я самих найстаріших смерек, де дрібний пухкий сніг чіпляється за високі хребти Чорногір’я, поміж високими горами Сивулею і Довбушанкою, що підпирають темне морозне небо, тут на похилому схилі, серед каміння і сланцевого ялівцю, видніється поросла мохом, майже прибита до землі карпатським вітром, колиба. Її пошарпаний дах темніє чорними дірами серед холодно-синьої білизни гірської ночі. Тишина така, що міський чоловік, звиклий до постійного шуму, випадково потрапивши сюди, може подумати, що втратив слух. Барабанні перетинки від надмірної тиші, аж тріщать і попискують – вуха закладає і тонко дзвенить. Людина, що з якоїсь причини побуває тут взимку, відчує себе малесенькою піщинкою, серед цих білих громад. Але хто, який чоловік піднявся б сюди взимку, та ще й уночі? Хіба тільки безумець, чи надзвичайно сміливий відчайдух. Навкруги безгомінь, ніде нікогісінько, тільки потріскує під снігом старе каміння від сильного морозу.
Але що це? Раптом в хатинці засвічуються віконця і сліпучі промені з них відбиваються в мільярдах сніжинок, освічуючи кілька метрів довкола. В хижці розпочинається дивний рух. Через діри в даху висовуються якісь химерні предмети, чимось дуже схожі на локаційні антени. Вони починають крутитися навколо своєї осі. Що ж це таке? Невже шпигуни забрались так високо в гори, щоб виконати свої підступні плани? А може це марсіани поселились так далеко, що б вільно спостерігати за нашою цивілізацією?
Давайте заглянемо у середину!
Та ні, в кімнаті сидить сивий дідусь в розшитій гуцульській камізельці. Зовсім звичайний, простий дідусь, чимось дуже схожий на всіх дідусів; на твого, любий мій; на дідуся сусідчиного Петрика; чи Марійчиного дідуся, такий же добрий, усміхнений і щось постійно лагодить. Перед ним в кутку світиться великий екран, він час від часу поглядає туди і щось пакує в мішки. Хто ж той дід, що не побоявся в такий мороз піднятись високо в гори? Що за невідкладні справи привели його сюди?
Навіть в найсміливіших здогадках ти не відгадаєш, навіть найрозумніші дорослі, які знають усе, або ж думають, що знають усе, ніколи не здогадаються.
Це Святий Миколай, той самий добрий дідусь Миколай, якого так виглядають усі діти і чекають не дочекаються святкових подарунків! Чекайте, скажеш ти! Але ж Святий Миколай, чи Санта Клаус живе зовсім не тут, а в далеких снігах Скандинавії. Всі це знають, усі ж телевізор дивляться. У тому то й справа, що то був не Миколай, і ніякого червоного каптура він не носить. Хіба ж ти заставиш свого дідуся вдягти такий каптур? Що він клоун якийсь, наряджатись в червоний халат? Я то зразу про це здогадався - щось там не так. Але все ж думав так як ти, поки сам Миколай не розповів мені, під великим секретом правду.
Йому, Святому Миколаю потрібен спокій, як і всі дідусям, а кореспонденти, туристи, телебачення йому – одна морока. Тому то він і придумав усе це із Сантою, взяв перевдягнув простого дідугана із Лапландії - хай побігають за червоним халатом, та ще й олені йому дав. Нумо впіймайте!
А в Святого Миколая турбот і без преси вдосталь, особливо напередодні свята. Треба через «побажаннявізор», антени якого ми бачили над хатинкою, прочитати всі побажання діток і всіх не обминути з подарунками. Побажаннявізор – це щось на зразок нашого Інтернету, тільки за допомогою цього приладу Миколай вгадує усі побажання дітвори. Тут серед Карпатських гір, в самій середині Європи, йому найкраще видно бажання всіх, тут найбільше покриття, звідси найближче летіти до наших з тобою домівок. А допомагають йому ніякі не гноми, а наймиліші звірятка, що живуть у підземеллях гори - саламандри. Це найрозумніші створіння, які я будь коли зустрічав. Вони живуть на землі дуже давно, так давно, що бачили справжнісіньких, а не мультяшних динозаврів. А потім, як ті зникли від вибуху метеорита, вони перебрались у підземелля і побудували там чудові міста. Хода в них дуже смішна - чимось нагадують пінгвінів на крижині. Завжди добре лице і великі зелені розумні очі, виглядають із-під високої рудої чуприни. Можливо саме через цей чуб і сріблясто-синіє хутро, їх і сплутали із гномами. Звірятка, довго живучи під землею, зовсім розучились говорити, зате вони можуть на віддалі прочитати будь-яку твою думку. Ти тільки захотів якийсь подарунок, а вони уже й знають. Саме вони змайстрували для Миколая побажаннявізор, саме вони виготовляють у своїх підземних містах справжні чарівні подарунки. Зараз вони дуже зайняті, носять коробки, пакунки і складають перед Святим Миколаєм. Він сидить зосереджений в окулярах і гортає сторінки на екрані, а потім складає подарунки до мішків, справжні святкові, чарівні. Він працює і стурбовано поглядає на годинник, де ж його найперші помічники? І раптом; ніби з неба на колибу впала срібляста комета; ніби хтось сипнув в комин жменю сліпучих живих іскор. В хатинку вихором увірвався сміх, веселощі, гомін. Ніби жива хмара радощів увірвалась у кімнату. Це вони – янголята наввипередки пустують, тріпочучи своїми прозорими кришталевими крильцями, зачіпають Миколая, за його спиною в жмурки грають. Дідусь вдає що хмуриться, але із під вусів посміхається.
А дарунків, пакунків пухнасті звірята вже стільки назносили і всі казкові, чарівні, дивовижні. Та не всі діти отримають такі дарунки. Тільки ті які дуже, дуже, вірять в Святого Миколая, які в цьому році не приносили ніяких прикрощів своїм батькам, ну хіба трішки, на один мізинчик. Але Святий Миколай дуже добрий дідусь й інших діток він теж без подарунків не залишить – бо свято ж, хоч мало хто з тих дітей вірить в диво. Він кличе до себе пустунів янголят і дає їм настанови. Ті весело знімаються і летять у всі кінці, їм треба у снах нашептати татам і мамам, що хочуть від них на свято їхні чада. Батьки прокидаються вранці, їдуть до крамниці і купують дорогі іграшки: велетенські ляльки, що розмовляють; машинки на пультах, що можуть об’їжджати калюжі; а іноді навіть ноутбуки. Та це зовсім не чарівні подарунки, ми ж з тобою добре знаємо – ноутбуки чарівними не бувають. Через кілька днів такі цяцьки будуть зламані, і ніякої чарівності, ніякого свята не залишиться.
А ті справжні, чарівні можуть бути на вигляд зовсім звичайними, простими собі: ніби звичайнісінькі фарби – а ти малюватимеш казкових звірів, як Марія Приймаченко;
ніби простенькі гантелі – а ти станеш найсильнішим силачем, таким як Василь Верастюк;
звичний м’яч – а ти гратимеш не гірше за Андрія Шевченко; малесеньку ляльку – а ти граючись із нею станеш знаменитою акторкою, як Ольга Сумська; звичайні здавалось би рукавиці, зовсім не обов’язково боксерські, вати ми і самі з тобою напхаємо – і ти станеш справжнім чемпіоном, як брати Кличко; таку здавалось би як у всіх сопілку – а ти гратимеш найкраще за всіх; простий калейдоскоп – а ти бачитимеш через нього світ, як ніхто інший до тебе його не бачив. Мені колись у дитинстві Святий Миколай подарував оцю звичайну, кулькову ручку – і я зміг записати для тебе цю історію про самого доброго на світі дідуся. Чекай його і він ніколи не мине твоєї хати, навіть якщо всі вже вважають тебе дорослим, якщо таким вважаєш себе ти сам. Інколи і дорослим Миколай дарує чарівні подарунки. Чекай він обов’язково до тебе завітає!
Але одне, ти пам’ятаєш, Миколай розповів мені про себе під великим секретом, і ми повинні зберегти це в таємниці. Хай шукають і далі свого Санту. Ми ж то знаємо правду. А розповідати не варто, бо все одно не повірять, та й Миколаю воно ні до чого, не любить він зайвого галасу – знову ці туристи, кореспонденти. Прийдеться йому переїжджати, а тоді чарівних дарунків прийдеться довше чекати.