Кроки по асфальту і легка музика у навушниках, волосся кольору чорної кави необережно розвівалось холодним вітром. А їй всеодно, їй тільки того треба. Хотілося вдихати частіше аромат нових парфумів, котрі завжди дарувала собі сама…
Сьогодні останній день «рудого» щастя - осені. Вона ступає крок за кроком, наближаючись до королівства золотаво-мертвого листя на землі і тужливих дерев, які ось-ось мають заснути. Таким уявляла вона свій осінній провінційний парк. А в жилах текла суміш крові і теплого кофеїну з п’янким ароматом кориці. Чим менше гріло сонце - тим більше кави хотілося випити, так і стогне вона в жилах, поки не потоне в солодкому мареві сну…
…З самого ранку не давала спокою думка, що брати з собою в дорогу, навздогін пригадувались уривки теплих днів, шарудіння льоду в оманливому віскі, дорогі люди, які зараз далеко… а осінь тим часом наступала на день, вкорочуючи його. Ночі ставали прохолодними, але такими бажаними… Після задушливого літа, осіння прохолода освіжала гарячі думки і штовхала на нові помилки. Врешті, валіза спакована, серце закрите на замок від сумнівів, розум застиг у звуках динаміків. Останніх півроку проминали у спогадах, як незнайомі нічні пейзажі за вікном комфортабельного автобуса. У багажному відділенні на дні валізи лежав новенький ноут, який хотілось взяти до рук і поставити статус Вконтакті… «Fuck, I’m leaving».
Так повторялось декілька раз: сумніви, сподівання, сльози, розчарування, спогади із усмішкою на устах, нічний маршрут в столицю і дорога назад, через осінній смуток постарілого провінційного парку, що нашіптував, гублячи листя: «Не йди»… …«Не йди» - шептала і вона, не бажаючи покидати ніжних рук і поцілунків смаку терпкого граната... …Ця осінь була щедрою на емоції… Вона жила нею, як тріумфальним продовженням літа, не бажаючи помічати щось навколо. І ось, ми розлучаємось. Осінь йде від мене, залишаючи після себе самотній холодний вітер у волоссі, сигаретний дим, аромат нових парфумів і звуки музики, що не дадуть її забути…
Осінь на руках… Серце закрите на замок від сумнівів, розум застиг у звуках динаміків, в руках валіза… «Fuck, I’m leaving…»