Добротна поезія, Сергійцю.
Усе на місцях - блюзо-сердечна сповідь.
Щиро, ЛЮ

Сподобалось

Не в тім печаль, що збудеться зима,
а в тім, що осінь довго помирає -

браво...

Ого, цілий рік на написання 10-и листів (чи то на публікацію?). ) А я тут пишу - то вірші, то пародії ледь не кожен день - а мене все критикують-критикують... ) Ось з кого треба брати приклад (та ще й аватарка по спадщині зобов'язує! )
За рік, звичайно, вже забув, що було в перших, довелось повернутися і перечитати у зворотньому порядку (цікаво вийшло!), заодно перечитав і коментарі авторів (іних уж нєт, а тє далєчє), переглянув оцінки - і побачив, що першу я поставив ще тоді, коли й сам мав рейтинг R2. )) Ну що ж, зараз не псуватиму рейтинг автору і зачекаю, поки хтось з більш високоповажаних на цьому ресурсі сам здогадається поставити найвищу. )
Йду ще раз перечитувати - вже у правильному порядку. )

Чудово! Перегукується із найглибшими душевними обертонами. Дякую! Бажав би ще :)

Мені здається, що прикметник "благий" у даному випадку, мабуть, не дуже доречний. Чому?
Може, тому, що нам усім гарно відомо, який Господь, щонайменше, зі співів тих літургій, які нам (вірянам) доводилось чуть.
Перше значення цього прикметника, самі знаєте яке:
"1. розм. Слабий, кволий;
// Старий, ветхий, убогий, поганий. Горенько Парасці! А ще більше горе, коли хто з дівчат або хлопців насміється з її благого одягу (Панас Мирний, IV, 1955, 33); У Маріки теж уже сині бриніли од холоду губи, під благою сорочиною хвилями ходили дрижаки (Степан Васильченко, II, 1959, 213); Міст через Янгі-арик дрижав від сили напору.. Місток здався благим, ніби тимчасовим (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 309)."

Друге - краще за перше. Але воно друге.

"2. заст. Добрий, добросердий, лагідний. — Вибач мені, Петре! О-ох! не зможу ж я удержатися, дивлячись на те, що ти таким благим оком та добрим серцем поглядаєш на діла миру сього (Панас Мирний, I, 1954, 352); Жигай ось уже кілька років збирався засипати., ковбаню, та для цього ж потрібно зробити якісь витрати. Саме вони і стримували його благі наміри (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 90)."
Джерелом цих знань є Словник української мови в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 191.
Мені здається, що не вистачить самих найкращих епітетів, зібраних усіма поетами усіх спілок, клубів і вільних від цього усього авторів, щоб максимально відобразити сутність Господа Бога, Отця Небесного нашого.
Можливо, краще було б підібрать прислівник або дієслово, а рядок почати з цього найсвятішого для нас образу. Наприклад, "Господь просіяв крізь небесне (душевне або якесь з цієї серії) сито".
"Дь-пр" я не можу вважать збігом приголосних, бо це дві сусідні стопи.

І якось по-польському вигляда оцей рядок:
"І це знання ще трішечки пече".
У ньому шиплячих звуків аж 5. Мені відомо, що три є максимальним лімітом :)

Щось я багато написав, а до наступної строфи не наблизивсь.
Не сприймайте мої читацькі ремарки як щось критичне. Вони саме читацькі.