Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.11
19:48
Он засяяв сніг за віконечком,
Пішли іскорки у танок,
Народилося ясне сонечко –
Молодесенький Божич - Бог.
І надворі вже дні погожії,
Знову більшає білий день.
Прибуває нам сила Божая,
Пішли іскорки у танок,
Народилося ясне сонечко –
Молодесенький Божич - Бог.
І надворі вже дні погожії,
Знову більшає білий день.
Прибуває нам сила Божая,
2026.02.11
12:29
Арчі —
мій малий читирилапий друг —
завершив свій ранковий ритуал
на газоні біля під’їзду.
Потім він подивився на мене
цими вологими очима,
у яких —
і любов, і виклик,
мій малий читирилапий друг —
завершив свій ранковий ритуал
на газоні біля під’їзду.
Потім він подивився на мене
цими вологими очима,
у яких —
і любов, і виклик,
2026.02.11
11:23
Про ідеал, мій друже, не пишіть —
дурман ілюзій в полисках звабливих.
Немає цвіту в змореній душі,
це Вам здалося, що я особлива.
То Ви мене намріяли з пісень,
зліпили із фантазій феєричних.
А я скажу відверто Вам, лишень,
дурман ілюзій в полисках звабливих.
Немає цвіту в змореній душі,
це Вам здалося, що я особлива.
То Ви мене намріяли з пісень,
зліпили із фантазій феєричних.
А я скажу відверто Вам, лишень,
2026.02.11
10:18
Чи може бути
обличчя мовчання?
Обличчя у того,
у чого його не може
бути за визначенням.
Обличчя мовчання -
це лице пустки,
це хмара накуреного диму
обличчя мовчання?
Обличчя у того,
у чого його не може
бути за визначенням.
Обличчя мовчання -
це лице пустки,
це хмара накуреного диму
2026.02.11
03:35
Невиліковний біль уже не вщухне.
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.
Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.
Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,
2026.02.11
02:24
На кухні маленькій сиділа зима,
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди
Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди
Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
2026.02.10
21:20
Із Леоніда Сергєєва
Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.
Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.
2026.02.10
19:23
Між нами - тільки тиша і тепло.
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому
2026.02.10
18:53
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
2026.02.10
15:13
А ми існуємо іще
по два боки одної долі...
ти у полоні, я на волі,
попри жалі, душевний щем
до мене линеш ти дощем,
а я до тебе вітром в полі.
ІІ
по два боки одної долі...
ти у полоні, я на волі,
попри жалі, душевний щем
до мене линеш ти дощем,
а я до тебе вітром в полі.
ІІ
2026.02.10
14:09
У замкнутім колі несемось галопом.
Сил оглянутись бракує чомусь.
І кожен виток засмокчує мохом…
Вигода значить з галопу комусь.
І смокче так липко… Смокчи! — запевняє,
Інакше порвем, розтопчем у слизь…
Народжених в колі — коло кохає
Тому, що навіки
Сил оглянутись бракує чомусь.
І кожен виток засмокчує мохом…
Вигода значить з галопу комусь.
І смокче так липко… Смокчи! — запевняє,
Інакше порвем, розтопчем у слизь…
Народжених в колі — коло кохає
Тому, що навіки
2026.02.10
10:05
Ранковий автобус один і той самий
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.
Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле г
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.
Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле г
2026.02.10
07:12
На фото пожовкле дивлюся
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.
2026.02.09
21:55
Ми колись перестрінемось поглядом
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч
2026.02.09
21:41
закриття сезону
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону
вранці ми не думали про те
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону
вранці ми не думали про те
2026.02.09
21:19
Кому бракує друзів – вишукує ворогів.
У московській мові слова «братство» і «рабство» пишуться по-різному, але сприймаються однаково.
Невчасно подана до обіду ложка може обернутися ложкою дьогтю.
Московському баранові Золотих воріт не бачити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Проза
/
Казки
Шкіряні Рукавички. (Казка)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шкіряні Рукавички. (Казка)
Ще не встигло осипатись з дерев листя, як почав трусити сніг... Всі подумали, що разом з ним закружляють незабаром і самі Свята.
- От буде весело, подумала Оленка, зазирнувши у прозірку порцелянової свинки-скарбнички. Було важко вгадати скільки монеток лежить на дні, але з огляду на негучне дзеленчіння, напевно досить, щоби накупити подарунків для вузенького кола.
Пролетів ще місяць, і розбивши свинці боньо та старанно полічивши гроші, дівчинка відправилась з бабусею вибирати майбутні дари.
Місто причепурювалось до Свят. Пахло ялинками, а від різнокольорових кульок та дощиків відбивались сонячні зайчики і прижмурювали людям очі. Магазини гостинно відчиняли двері перехожим і ті, мимоволі, ставали можливими покупцями. Дві години перебігли незаувживши й коли.
- Ну що, Оленко, Усе купила? - посміхаючись запитала бабуся.
- Майже все , підняла свої очка Оленка.
- Залишилось купити, щось для мами. Але не знаю що...
- Ооо?.. Так вибери щось таке, від чого мамусі буде тепленько. Адже зима - холодно, підморгнула їй на це бабуня.
Відразу ж дівчинці прийшли на думку і припали до ока рукавички.
- Я їй подарую шкіряні рукавички... вона ж у мене модниця, продзеленчіла дзвінким голосочком Оленка.
- Гаразд, іди вибирай, а я почекаю біля каси, ледь зауважливо похитнула головою, в знак схвалення вибору внучки, привітна жіночка.
Оленка, підійшовши до складених старанно одна на одну коробочок з рукавичками, потягнулась за однією з них. Її рука не досягнула вершечку та, з необережності, зачепила інший рядок з коробочок, ті почали падати... одна з них впала на підлогу та розлетілась.
- Ось це і буде мій подарунок мамі, подумала про себе дівчинка. Рукавички були насправді чудовими: ясно-коричнева шкіра, розшита сніжинковими візерунками; справжні (неначе засніжені) вівцеві серединки; по п`ять схованок для кожного з пальчиків. Уклавши до середини коробочки випавші речі, Оленка охопила її руками і відправилась до бабусі - щоби похвалитись своїм вибором.
Так буває часто - час минає так швидко, як дує вітерець. От і вже ялинка прибрана, накритий стіл для Вечері, за вікном морозець навздоганяє личка діточок та дорослих, пощіпує їхні щічки, поскрипує під взуттям і розмальовує вікна незабутніми мержками, ніби перекручує сіро-білими шкельцями калейдоскопу. Під ялинкою ховаються один поза одним подарунки і напевно розмірковують - хто ж то буде першим вилупленим з кольорової обгорточки і розгаданим на диво та на радість всім.
- Я буду першою, впевнено зголосилась, обгорнута лишень одним папером і розшита бусинками бурштину, скринька для біжутерії.
- Це ж я лежу на самісінькім чубку цього незграбного пакунку, який називав себе якимось незвичним для неї ім`ям - "Де-Ви-Де Програвач" (DVD).
- І чого це він так себе називає? Може то я йому перегороджую очі і він вимушений запитуватись усіх "Де-Ви-Де"? - поміркувала так собі скринька для біжутерії, але спираючись на власну причепуреність, не клацнула ані слова.
- Ні! Це буду я, пробурмотів десь з-за Різдвяної Червоної Кульки старанно запакований порцеляновий набір посуду для чаю.
- Я ж найбільший та найважчий, розважував власні думки він, доказузуючи самому собі власну рацію.
- Та ні, це будемо ми, підхопили суперечку зимові чобітки, - ми ж зараз у найбільшій пригоді для нашої господині.
І так пішло і поїхало... Кожен старався довести свою правоту, кожен мав (по-своєму) рацію. Зійшлись думками в одному, що найбільше подарунків отримає найменша господиня. На цьому суперечку перервав старий годинник, який хоч і простояв у кутку вже багато років, але ані на секунду не зупинявся ходити, і за це його поважали всі кімнатні речі і замовкали, коли він оголошував настуні пів години своїм басуватим бомуванням.
Затиснені між пакунками, лежали, як у мушлі, притулені одна до одної рукавички. Вони нагадували сліпих кошенят, так як від народження проминуло не так вже й багато часу, а побачити світло прийшлось випадково - після дивної легкості лету і прориву проміння, що охопило їх відразу ж, як їхня коробочка, в моменті, відчинила їм світ. Вони не пам`ятали, звідкіля вони повстали, який Творець зшивав їх докупи і вдихнув у них їхню сутність та форму, вони не знали ще яким є їхнє призначення і чому вони не такі як всі. Одне було зрозумілим, що вони - це пара. Складені пальчик до пальчика, рукавички дрімали і не звертали уваги на суперчки, бо яка ж різниця і чи вартувало навіть знати про це - "хто перший, а хто останній" - вони теж не знали.
Ось закінчилась Вечеря. Рукавичкам почулися голоси та звуки роздирання паперу, радісні вигуки отримувачів подарунків і майже нечутні поцілунки подяки.
Підійшла черга і на них. Пройшов шерех. Коробочка, наче літак знялась у тендітних маминих руках і приземлилась разом з нею у крісло, яке знаходилось неподалік ялинки. Ось вже злітають стрічечка і паперова кокарда, дреться повільно, заклеєний скотчем, папір і через секуду підіймається угору верхня частина коробочки. Знову світло, але воно вже не біле, яким колись було в магазині, а різнокольорово-блимкувате. Яке перелиття кольорів, які тверді і теплі руки, що тримають нас, розрізають нитку, котра тримала нас разом. Що за дивні перші відчуття наповнення - коли пальці проковзують у нап`ять-розгалужені тунелі їхніх кінцівок і як ці тунелі починають вгинатись і вигинатись: будуючи то кулю, то стараються знайти межу - як задалеко можна відійти пальцеві від пальця. Ах, які теплі відчуття, це так цікаво, це так незвично, це так... перший раз.
- Гей, Ліва, Ти як? Я літаю, Права - лапай мене... Яка ж це втіха - бути співучасником відрухів власного вмістимого і довірятись вмістимому, як самому їх Творцеві. Хоча рукавички самі не могли здогадуватись, що трапиться далі, вони залюбки погоджувались на кожен рух. Їм здавалось, що це вони самі виконують ці вправи, і почували себе потужніми птахами, які знають, що таке лет та є частинкою цього вмістимого, яке так віддано живило все навкруги теплом та силою переміщення у просторі.
Та не пройшло і хвилини, як руки спорожнили всі тунелі, склали дві рукавички знова пальчик-до-пальчика і відправили їх назад до коробочки, яка уклалась поруч зі всіма решта розпакованими і переглянутими подарунками. Задоволеним залишався лиш "Де-Ви-Де", бо його відразу ж ввімкнули і приєднали однією зв`язкою до телевізора, а другою подали, наче кров, струм від елекромережі. Через три хвилини він міг вже читати і переказувати телевізору, про що це таке говориться на цій кругленькій книжечці під назвою "Диск".
Що вдіяти? Знова стало темно, але теплесенько-теплесенько. Рукавички спочатку засумували, та відразу заспокоїлись, бо стало дуже тихо - прийшла нічка.
- Спи Ліва, Спокійної Ночі Тобі - промовила Права.
- Доброї Нічки і Тобі, Права - відповіла їй Ліва.
Нехай Сплять... і нехай їм насниться все те, що трапилось з ними увечері.
Вони ж навіть не запідозрюють що чекатиме на них завтра - великі і казкові мандрівки, нові світи і теплі чиїсь руки.
- От буде весело, подумала Оленка, зазирнувши у прозірку порцелянової свинки-скарбнички. Було важко вгадати скільки монеток лежить на дні, але з огляду на негучне дзеленчіння, напевно досить, щоби накупити подарунків для вузенького кола.
Пролетів ще місяць, і розбивши свинці боньо та старанно полічивши гроші, дівчинка відправилась з бабусею вибирати майбутні дари.
Місто причепурювалось до Свят. Пахло ялинками, а від різнокольорових кульок та дощиків відбивались сонячні зайчики і прижмурювали людям очі. Магазини гостинно відчиняли двері перехожим і ті, мимоволі, ставали можливими покупцями. Дві години перебігли незаувживши й коли.
- Ну що, Оленко, Усе купила? - посміхаючись запитала бабуся.
- Майже все , підняла свої очка Оленка.
- Залишилось купити, щось для мами. Але не знаю що...
- Ооо?.. Так вибери щось таке, від чого мамусі буде тепленько. Адже зима - холодно, підморгнула їй на це бабуня.
Відразу ж дівчинці прийшли на думку і припали до ока рукавички.
- Я їй подарую шкіряні рукавички... вона ж у мене модниця, продзеленчіла дзвінким голосочком Оленка.
- Гаразд, іди вибирай, а я почекаю біля каси, ледь зауважливо похитнула головою, в знак схвалення вибору внучки, привітна жіночка.
Оленка, підійшовши до складених старанно одна на одну коробочок з рукавичками, потягнулась за однією з них. Її рука не досягнула вершечку та, з необережності, зачепила інший рядок з коробочок, ті почали падати... одна з них впала на підлогу та розлетілась.
- Ось це і буде мій подарунок мамі, подумала про себе дівчинка. Рукавички були насправді чудовими: ясно-коричнева шкіра, розшита сніжинковими візерунками; справжні (неначе засніжені) вівцеві серединки; по п`ять схованок для кожного з пальчиків. Уклавши до середини коробочки випавші речі, Оленка охопила її руками і відправилась до бабусі - щоби похвалитись своїм вибором.
Так буває часто - час минає так швидко, як дує вітерець. От і вже ялинка прибрана, накритий стіл для Вечері, за вікном морозець навздоганяє личка діточок та дорослих, пощіпує їхні щічки, поскрипує під взуттям і розмальовує вікна незабутніми мержками, ніби перекручує сіро-білими шкельцями калейдоскопу. Під ялинкою ховаються один поза одним подарунки і напевно розмірковують - хто ж то буде першим вилупленим з кольорової обгорточки і розгаданим на диво та на радість всім.
- Я буду першою, впевнено зголосилась, обгорнута лишень одним папером і розшита бусинками бурштину, скринька для біжутерії.
- Це ж я лежу на самісінькім чубку цього незграбного пакунку, який називав себе якимось незвичним для неї ім`ям - "Де-Ви-Де Програвач" (DVD).
- І чого це він так себе називає? Може то я йому перегороджую очі і він вимушений запитуватись усіх "Де-Ви-Де"? - поміркувала так собі скринька для біжутерії, але спираючись на власну причепуреність, не клацнула ані слова.
- Ні! Це буду я, пробурмотів десь з-за Різдвяної Червоної Кульки старанно запакований порцеляновий набір посуду для чаю.
- Я ж найбільший та найважчий, розважував власні думки він, доказузуючи самому собі власну рацію.
- Та ні, це будемо ми, підхопили суперечку зимові чобітки, - ми ж зараз у найбільшій пригоді для нашої господині.
І так пішло і поїхало... Кожен старався довести свою правоту, кожен мав (по-своєму) рацію. Зійшлись думками в одному, що найбільше подарунків отримає найменша господиня. На цьому суперечку перервав старий годинник, який хоч і простояв у кутку вже багато років, але ані на секунду не зупинявся ходити, і за це його поважали всі кімнатні речі і замовкали, коли він оголошував настуні пів години своїм басуватим бомуванням.
Затиснені між пакунками, лежали, як у мушлі, притулені одна до одної рукавички. Вони нагадували сліпих кошенят, так як від народження проминуло не так вже й багато часу, а побачити світло прийшлось випадково - після дивної легкості лету і прориву проміння, що охопило їх відразу ж, як їхня коробочка, в моменті, відчинила їм світ. Вони не пам`ятали, звідкіля вони повстали, який Творець зшивав їх докупи і вдихнув у них їхню сутність та форму, вони не знали ще яким є їхнє призначення і чому вони не такі як всі. Одне було зрозумілим, що вони - це пара. Складені пальчик до пальчика, рукавички дрімали і не звертали уваги на суперчки, бо яка ж різниця і чи вартувало навіть знати про це - "хто перший, а хто останній" - вони теж не знали.
Ось закінчилась Вечеря. Рукавичкам почулися голоси та звуки роздирання паперу, радісні вигуки отримувачів подарунків і майже нечутні поцілунки подяки.
Підійшла черга і на них. Пройшов шерех. Коробочка, наче літак знялась у тендітних маминих руках і приземлилась разом з нею у крісло, яке знаходилось неподалік ялинки. Ось вже злітають стрічечка і паперова кокарда, дреться повільно, заклеєний скотчем, папір і через секуду підіймається угору верхня частина коробочки. Знову світло, але воно вже не біле, яким колись було в магазині, а різнокольорово-блимкувате. Яке перелиття кольорів, які тверді і теплі руки, що тримають нас, розрізають нитку, котра тримала нас разом. Що за дивні перші відчуття наповнення - коли пальці проковзують у нап`ять-розгалужені тунелі їхніх кінцівок і як ці тунелі починають вгинатись і вигинатись: будуючи то кулю, то стараються знайти межу - як задалеко можна відійти пальцеві від пальця. Ах, які теплі відчуття, це так цікаво, це так незвично, це так... перший раз.
- Гей, Ліва, Ти як? Я літаю, Права - лапай мене... Яка ж це втіха - бути співучасником відрухів власного вмістимого і довірятись вмістимому, як самому їх Творцеві. Хоча рукавички самі не могли здогадуватись, що трапиться далі, вони залюбки погоджувались на кожен рух. Їм здавалось, що це вони самі виконують ці вправи, і почували себе потужніми птахами, які знають, що таке лет та є частинкою цього вмістимого, яке так віддано живило все навкруги теплом та силою переміщення у просторі.
Та не пройшло і хвилини, як руки спорожнили всі тунелі, склали дві рукавички знова пальчик-до-пальчика і відправили їх назад до коробочки, яка уклалась поруч зі всіма решта розпакованими і переглянутими подарунками. Задоволеним залишався лиш "Де-Ви-Де", бо його відразу ж ввімкнули і приєднали однією зв`язкою до телевізора, а другою подали, наче кров, струм від елекромережі. Через три хвилини він міг вже читати і переказувати телевізору, про що це таке говориться на цій кругленькій книжечці під назвою "Диск".
Що вдіяти? Знова стало темно, але теплесенько-теплесенько. Рукавички спочатку засумували, та відразу заспокоїлись, бо стало дуже тихо - прийшла нічка.
- Спи Ліва, Спокійної Ночі Тобі - промовила Права.
- Доброї Нічки і Тобі, Права - відповіла їй Ліва.
Нехай Сплять... і нехай їм насниться все те, що трапилось з ними увечері.
Вони ж навіть не запідозрюють що чекатиме на них завтра - великі і казкові мандрівки, нові світи і теплі чиїсь руки.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
