![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Юрій Лазірко /
Проза
/
Казки
Шкіряні Рукавички. (Казка)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шкіряні Рукавички. (Казка)
Ще не встигло осипатись з дерев листя, як почав трусити сніг... Всі подумали, що разом з ним закружляють незабаром і самі Свята.
- От буде весело, подумала Оленка, зазирнувши у прозірку порцелянової свинки-скарбнички. Було важко вгадати скільки монеток лежить на дні, але з огляду на негучне дзеленчіння, напевно досить, щоби накупити подарунків для вузенького кола.
Пролетів ще місяць, і розбивши свинці боньо та старанно полічивши гроші, дівчинка відправилась з бабусею вибирати майбутні дари.
Місто причепурювалось до Свят. Пахло ялинками, а від різнокольорових кульок та дощиків відбивались сонячні зайчики і прижмурювали людям очі. Магазини гостинно відчиняли двері перехожим і ті, мимоволі, ставали можливими покупцями. Дві години перебігли незаувживши й коли.
- Ну що, Оленко, Усе купила? - посміхаючись запитала бабуся.
- Майже все , підняла свої очка Оленка.
- Залишилось купити, щось для мами. Але не знаю що...
- Ооо?.. Так вибери щось таке, від чого мамусі буде тепленько. Адже зима - холодно, підморгнула їй на це бабуня.
Відразу ж дівчинці прийшли на думку і припали до ока рукавички.
- Я їй подарую шкіряні рукавички... вона ж у мене модниця, продзеленчіла дзвінким голосочком Оленка.
- Гаразд, іди вибирай, а я почекаю біля каси, ледь зауважливо похитнула головою, в знак схвалення вибору внучки, привітна жіночка.
Оленка, підійшовши до складених старанно одна на одну коробочок з рукавичками, потягнулась за однією з них. Її рука не досягнула вершечку та, з необережності, зачепила інший рядок з коробочок, ті почали падати... одна з них впала на підлогу та розлетілась.
- Ось це і буде мій подарунок мамі, подумала про себе дівчинка. Рукавички були насправді чудовими: ясно-коричнева шкіра, розшита сніжинковими візерунками; справжні (неначе засніжені) вівцеві серединки; по п`ять схованок для кожного з пальчиків. Уклавши до середини коробочки випавші речі, Оленка охопила її руками і відправилась до бабусі - щоби похвалитись своїм вибором.
Так буває часто - час минає так швидко, як дує вітерець. От і вже ялинка прибрана, накритий стіл для Вечері, за вікном морозець навздоганяє личка діточок та дорослих, пощіпує їхні щічки, поскрипує під взуттям і розмальовує вікна незабутніми мержками, ніби перекручує сіро-білими шкельцями калейдоскопу. Під ялинкою ховаються один поза одним подарунки і напевно розмірковують - хто ж то буде першим вилупленим з кольорової обгорточки і розгаданим на диво та на радість всім.
- Я буду першою, впевнено зголосилась, обгорнута лишень одним папером і розшита бусинками бурштину, скринька для біжутерії.
- Це ж я лежу на самісінькім чубку цього незграбного пакунку, який називав себе якимось незвичним для неї ім`ям - "Де-Ви-Де Програвач" (DVD).
- І чого це він так себе називає? Може то я йому перегороджую очі і він вимушений запитуватись усіх "Де-Ви-Де"? - поміркувала так собі скринька для біжутерії, але спираючись на власну причепуреність, не клацнула ані слова.
- Ні! Це буду я, пробурмотів десь з-за Різдвяної Червоної Кульки старанно запакований порцеляновий набір посуду для чаю.
- Я ж найбільший та найважчий, розважував власні думки він, доказузуючи самому собі власну рацію.
- Та ні, це будемо ми, підхопили суперечку зимові чобітки, - ми ж зараз у найбільшій пригоді для нашої господині.
І так пішло і поїхало... Кожен старався довести свою правоту, кожен мав (по-своєму) рацію. Зійшлись думками в одному, що найбільше подарунків отримає найменша господиня. На цьому суперечку перервав старий годинник, який хоч і простояв у кутку вже багато років, але ані на секунду не зупинявся ходити, і за це його поважали всі кімнатні речі і замовкали, коли він оголошував настуні пів години своїм басуватим бомуванням.
Затиснені між пакунками, лежали, як у мушлі, притулені одна до одної рукавички. Вони нагадували сліпих кошенят, так як від народження проминуло не так вже й багато часу, а побачити світло прийшлось випадково - після дивної легкості лету і прориву проміння, що охопило їх відразу ж, як їхня коробочка, в моменті, відчинила їм світ. Вони не пам`ятали, звідкіля вони повстали, який Творець зшивав їх докупи і вдихнув у них їхню сутність та форму, вони не знали ще яким є їхнє призначення і чому вони не такі як всі. Одне було зрозумілим, що вони - це пара. Складені пальчик до пальчика, рукавички дрімали і не звертали уваги на суперчки, бо яка ж різниця і чи вартувало навіть знати про це - "хто перший, а хто останній" - вони теж не знали.
Ось закінчилась Вечеря. Рукавичкам почулися голоси та звуки роздирання паперу, радісні вигуки отримувачів подарунків і майже нечутні поцілунки подяки.
Підійшла черга і на них. Пройшов шерех. Коробочка, наче літак знялась у тендітних маминих руках і приземлилась разом з нею у крісло, яке знаходилось неподалік ялинки. Ось вже злітають стрічечка і паперова кокарда, дреться повільно, заклеєний скотчем, папір і через секуду підіймається угору верхня частина коробочки. Знову світло, але воно вже не біле, яким колись було в магазині, а різнокольорово-блимкувате. Яке перелиття кольорів, які тверді і теплі руки, що тримають нас, розрізають нитку, котра тримала нас разом. Що за дивні перші відчуття наповнення - коли пальці проковзують у нап`ять-розгалужені тунелі їхніх кінцівок і як ці тунелі починають вгинатись і вигинатись: будуючи то кулю, то стараються знайти межу - як задалеко можна відійти пальцеві від пальця. Ах, які теплі відчуття, це так цікаво, це так незвично, це так... перший раз.
- Гей, Ліва, Ти як? Я літаю, Права - лапай мене... Яка ж це втіха - бути співучасником відрухів власного вмістимого і довірятись вмістимому, як самому їх Творцеві. Хоча рукавички самі не могли здогадуватись, що трапиться далі, вони залюбки погоджувались на кожен рух. Їм здавалось, що це вони самі виконують ці вправи, і почували себе потужніми птахами, які знають, що таке лет та є частинкою цього вмістимого, яке так віддано живило все навкруги теплом та силою переміщення у просторі.
Та не пройшло і хвилини, як руки спорожнили всі тунелі, склали дві рукавички знова пальчик-до-пальчика і відправили їх назад до коробочки, яка уклалась поруч зі всіма решта розпакованими і переглянутими подарунками. Задоволеним залишався лиш "Де-Ви-Де", бо його відразу ж ввімкнули і приєднали однією зв`язкою до телевізора, а другою подали, наче кров, струм від елекромережі. Через три хвилини він міг вже читати і переказувати телевізору, про що це таке говориться на цій кругленькій книжечці під назвою "Диск".
Що вдіяти? Знова стало темно, але теплесенько-теплесенько. Рукавички спочатку засумували, та відразу заспокоїлись, бо стало дуже тихо - прийшла нічка.
- Спи Ліва, Спокійної Ночі Тобі - промовила Права.
- Доброї Нічки і Тобі, Права - відповіла їй Ліва.
Нехай Сплять... і нехай їм насниться все те, що трапилось з ними увечері.
Вони ж навіть не запідозрюють що чекатиме на них завтра - великі і казкові мандрівки, нові світи і теплі чиїсь руки.
- От буде весело, подумала Оленка, зазирнувши у прозірку порцелянової свинки-скарбнички. Було важко вгадати скільки монеток лежить на дні, але з огляду на негучне дзеленчіння, напевно досить, щоби накупити подарунків для вузенького кола.
Пролетів ще місяць, і розбивши свинці боньо та старанно полічивши гроші, дівчинка відправилась з бабусею вибирати майбутні дари.
Місто причепурювалось до Свят. Пахло ялинками, а від різнокольорових кульок та дощиків відбивались сонячні зайчики і прижмурювали людям очі. Магазини гостинно відчиняли двері перехожим і ті, мимоволі, ставали можливими покупцями. Дві години перебігли незаувживши й коли.
- Ну що, Оленко, Усе купила? - посміхаючись запитала бабуся.
- Майже все , підняла свої очка Оленка.
- Залишилось купити, щось для мами. Але не знаю що...
- Ооо?.. Так вибери щось таке, від чого мамусі буде тепленько. Адже зима - холодно, підморгнула їй на це бабуня.
Відразу ж дівчинці прийшли на думку і припали до ока рукавички.
- Я їй подарую шкіряні рукавички... вона ж у мене модниця, продзеленчіла дзвінким голосочком Оленка.
- Гаразд, іди вибирай, а я почекаю біля каси, ледь зауважливо похитнула головою, в знак схвалення вибору внучки, привітна жіночка.
Оленка, підійшовши до складених старанно одна на одну коробочок з рукавичками, потягнулась за однією з них. Її рука не досягнула вершечку та, з необережності, зачепила інший рядок з коробочок, ті почали падати... одна з них впала на підлогу та розлетілась.
- Ось це і буде мій подарунок мамі, подумала про себе дівчинка. Рукавички були насправді чудовими: ясно-коричнева шкіра, розшита сніжинковими візерунками; справжні (неначе засніжені) вівцеві серединки; по п`ять схованок для кожного з пальчиків. Уклавши до середини коробочки випавші речі, Оленка охопила її руками і відправилась до бабусі - щоби похвалитись своїм вибором.
Так буває часто - час минає так швидко, як дує вітерець. От і вже ялинка прибрана, накритий стіл для Вечері, за вікном морозець навздоганяє личка діточок та дорослих, пощіпує їхні щічки, поскрипує під взуттям і розмальовує вікна незабутніми мержками, ніби перекручує сіро-білими шкельцями калейдоскопу. Під ялинкою ховаються один поза одним подарунки і напевно розмірковують - хто ж то буде першим вилупленим з кольорової обгорточки і розгаданим на диво та на радість всім.
- Я буду першою, впевнено зголосилась, обгорнута лишень одним папером і розшита бусинками бурштину, скринька для біжутерії.
- Це ж я лежу на самісінькім чубку цього незграбного пакунку, який називав себе якимось незвичним для неї ім`ям - "Де-Ви-Де Програвач" (DVD).
- І чого це він так себе називає? Може то я йому перегороджую очі і він вимушений запитуватись усіх "Де-Ви-Де"? - поміркувала так собі скринька для біжутерії, але спираючись на власну причепуреність, не клацнула ані слова.
- Ні! Це буду я, пробурмотів десь з-за Різдвяної Червоної Кульки старанно запакований порцеляновий набір посуду для чаю.
- Я ж найбільший та найважчий, розважував власні думки він, доказузуючи самому собі власну рацію.
- Та ні, це будемо ми, підхопили суперечку зимові чобітки, - ми ж зараз у найбільшій пригоді для нашої господині.
І так пішло і поїхало... Кожен старався довести свою правоту, кожен мав (по-своєму) рацію. Зійшлись думками в одному, що найбільше подарунків отримає найменша господиня. На цьому суперечку перервав старий годинник, який хоч і простояв у кутку вже багато років, але ані на секунду не зупинявся ходити, і за це його поважали всі кімнатні речі і замовкали, коли він оголошував настуні пів години своїм басуватим бомуванням.
Затиснені між пакунками, лежали, як у мушлі, притулені одна до одної рукавички. Вони нагадували сліпих кошенят, так як від народження проминуло не так вже й багато часу, а побачити світло прийшлось випадково - після дивної легкості лету і прориву проміння, що охопило їх відразу ж, як їхня коробочка, в моменті, відчинила їм світ. Вони не пам`ятали, звідкіля вони повстали, який Творець зшивав їх докупи і вдихнув у них їхню сутність та форму, вони не знали ще яким є їхнє призначення і чому вони не такі як всі. Одне було зрозумілим, що вони - це пара. Складені пальчик до пальчика, рукавички дрімали і не звертали уваги на суперчки, бо яка ж різниця і чи вартувало навіть знати про це - "хто перший, а хто останній" - вони теж не знали.
Ось закінчилась Вечеря. Рукавичкам почулися голоси та звуки роздирання паперу, радісні вигуки отримувачів подарунків і майже нечутні поцілунки подяки.
Підійшла черга і на них. Пройшов шерех. Коробочка, наче літак знялась у тендітних маминих руках і приземлилась разом з нею у крісло, яке знаходилось неподалік ялинки. Ось вже злітають стрічечка і паперова кокарда, дреться повільно, заклеєний скотчем, папір і через секуду підіймається угору верхня частина коробочки. Знову світло, але воно вже не біле, яким колись було в магазині, а різнокольорово-блимкувате. Яке перелиття кольорів, які тверді і теплі руки, що тримають нас, розрізають нитку, котра тримала нас разом. Що за дивні перші відчуття наповнення - коли пальці проковзують у нап`ять-розгалужені тунелі їхніх кінцівок і як ці тунелі починають вгинатись і вигинатись: будуючи то кулю, то стараються знайти межу - як задалеко можна відійти пальцеві від пальця. Ах, які теплі відчуття, це так цікаво, це так незвично, це так... перший раз.
- Гей, Ліва, Ти як? Я літаю, Права - лапай мене... Яка ж це втіха - бути співучасником відрухів власного вмістимого і довірятись вмістимому, як самому їх Творцеві. Хоча рукавички самі не могли здогадуватись, що трапиться далі, вони залюбки погоджувались на кожен рух. Їм здавалось, що це вони самі виконують ці вправи, і почували себе потужніми птахами, які знають, що таке лет та є частинкою цього вмістимого, яке так віддано живило все навкруги теплом та силою переміщення у просторі.
Та не пройшло і хвилини, як руки спорожнили всі тунелі, склали дві рукавички знова пальчик-до-пальчика і відправили їх назад до коробочки, яка уклалась поруч зі всіма решта розпакованими і переглянутими подарунками. Задоволеним залишався лиш "Де-Ви-Де", бо його відразу ж ввімкнули і приєднали однією зв`язкою до телевізора, а другою подали, наче кров, струм від елекромережі. Через три хвилини він міг вже читати і переказувати телевізору, про що це таке говориться на цій кругленькій книжечці під назвою "Диск".
Що вдіяти? Знова стало темно, але теплесенько-теплесенько. Рукавички спочатку засумували, та відразу заспокоїлись, бо стало дуже тихо - прийшла нічка.
- Спи Ліва, Спокійної Ночі Тобі - промовила Права.
- Доброї Нічки і Тобі, Права - відповіла їй Ліва.
Нехай Сплять... і нехай їм насниться все те, що трапилось з ними увечері.
Вони ж навіть не запідозрюють що чекатиме на них завтра - великі і казкові мандрівки, нові світи і теплі чиїсь руки.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію