
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.06.07
19:54
Ні любка, ні теща –
приснилося дещо
таке, що і вірш не умістить всього:
спливло з давноліття
як дід в позасвіття
відходив до Бога у царство Його:
Було тихо й парко,
приснилося дещо
таке, що і вірш не умістить всього:
спливло з давноліття
як дід в позасвіття
відходив до Бога у царство Його:
Було тихо й парко,
2023.06.07
12:13
Лампа сгорела насмерть.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.
2.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.
2.
2023.06.07
10:58
Під прямим кутом наші лінії
перетнулися випадково,
ну а може не випадково,
а навмисно – не знаю я.
Я дивився у небо синє,
ти дивилася на вітрини.
Нескладних думок лімузини
перетнулися випадково,
ну а може не випадково,
а навмисно – не знаю я.
Я дивився у небо синє,
ти дивилася на вітрини.
Нескладних думок лімузини
2023.06.07
10:50
По закінченні філфаку Київського університету мою дипломну працю за рекомендацією Лідії Булаховської, доньки славнозвісного мовознавця, взяли в збірник наукових статей і запропонували стати аспірантом Інституту літератури.
Через деякий час завідуючий
2023.06.07
06:15
Ой, буде лихо, буде лихо і вам,
росіяни!
Сказано: «Воздасться усім по ділах!» –
окаянні.
З часом змінює навіть найтяжчий гріх –
прозріння.
Та небо трощитиме дітей твоїх
об каміння.
росіяни!
Сказано: «Воздасться усім по ділах!» –
окаянні.
З часом змінює навіть найтяжчий гріх –
прозріння.
Та небо трощитиме дітей твоїх
об каміння.
2023.06.07
05:11
Це нарешті сталось –
Більш нема стремлінь.
Чи настала старість,
Чи вітає лінь?
Певно, вдвох підкрались
Без розмов пустих
І чекати жалість
Марна річ від них.
Більш нема стремлінь.
Чи настала старість,
Чи вітає лінь?
Певно, вдвох підкрались
Без розмов пустих
І чекати жалість
Марна річ від них.
2023.06.07
01:10
Від трьох хрестів дві тіні –
то Бог-Отець у Сині.
З часів Русі понині
живем з ним в Україні.
Але не все так просто,
хтось заздрить цьому росту
Господньої країни –
Христа Русі, Вкраїни.
то Бог-Отець у Сині.
З часів Русі понині
живем з ним в Україні.
Але не все так просто,
хтось заздрить цьому росту
Господньої країни –
Христа Русі, Вкраїни.
2023.06.06
21:46
Після дамби їм буде амба...
Молитва за росію.
Відкрий ,Боже ,очі незрячим,
Ідола вщент розтрощи.
Щоби народ той побачив
Скільки він зла натворив
Молитва за росію.
Відкрий ,Боже ,очі незрячим,
Ідола вщент розтрощи.
Щоби народ той побачив
Скільки він зла натворив
2023.06.06
09:37
Чому так завжди стається?
Чому все зникає
непомітно і безболісно?
Не залишає навіть сліду
у пошрамованій пам'яті.
Їй не властиві почуття
провини і безсилля.
Чому все зникає
непомітно і безболісно?
Не залишає навіть сліду
у пошрамованій пам'яті.
Їй не властиві почуття
провини і безсилля.
2023.06.06
04:59
Сходить сонце над світом,
День новий настає, –
Зачароване літом,
Б’ється серце моє.
І в душі неспокійній
Тільки світло й тепло, –
Все лихе безнадійно
Звідтіля відійшло.
День новий настає, –
Зачароване літом,
Б’ється серце моє.
І в душі неспокійній
Тільки світло й тепло, –
Все лихе безнадійно
Звідтіля відійшло.
2023.06.05
20:55
Із Д.Мінаєва
Коли стосовно дорожнечі
здіймає раптом плач бідняк –
мовляв, як ліг тягар на плечі,
то і не збудешся ніяк, –
давайте чесно, ми ж не діти!
Дивуюсь я на те завжди:
Коли стосовно дорожнечі
здіймає раптом плач бідняк –
мовляв, як ліг тягар на плечі,
то і не збудешся ніяк, –
давайте чесно, ми ж не діти!
Дивуюсь я на те завжди:
2023.06.05
19:31
– Кто-кто? – переспросил я, так как просто не мог поверить тому, что услышал в ответ на вопрос: “Кто же твой герой?”
– Да, Бин Ладен.
– Но почему именно он, а не..?
– А не Лумумбы, Манделы... А потому, что не они, а он унизил саму Америку...
– Но ком
2023.06.05
15:50
Тепер я добираю сили йти
у безмеж, у тривогу і за браму,
обрамленого барикадами Абрама
бажаючи знайти.
Він має вчену степінь Бога.
Я маю трохи меншу і тому
моя душа – Його мала небога, –
у безмеж, у тривогу і за браму,
обрамленого барикадами Абрама
бажаючи знайти.
Він має вчену степінь Бога.
Я маю трохи меншу і тому
моя душа – Його мала небога, –
2023.06.05
15:48
Найбільший дарунок людині від Бога –
це воля – свобода у діях і мріях.
Він дарував нам свободу любити,
свободу творити і навіть карати,
хоча і застерігав: не вбивати, –
свободу змінити себе і здолати
усе, що в душі будяком проростає.
Почути, побачи
це воля – свобода у діях і мріях.
Він дарував нам свободу любити,
свободу творити і навіть карати,
хоча і застерігав: не вбивати, –
свободу змінити себе і здолати
усе, що в душі будяком проростає.
Почути, побачи
2023.06.05
11:01
У категорії «шобтиздох» путін поза конкуренцією.
Жага крові у москалів потужніша, ніж у акул.
Добрі люди тішаться, москалі зловтішаються.
Скаженим тварюкам допоможе не вакцинація, а скотомогильник.
Російське співчуття подібне до крокодилячих
2023.06.05
05:09
Хоч уже боліли вуха
І набридло бути вдвох, –
Я сидів, терпів і слухав
Безкінечний монолог
Усезнаючої жінки
Про її одвічний бій
З можновладцями й оцінки
Їхніх вчинків, слів і дій.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І набридло бути вдвох, –
Я сидів, терпів і слухав
Безкінечний монолог
Усезнаючої жінки
Про її одвічний бій
З можновладцями й оцінки
Їхніх вчинків, слів і дій.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.05.29
2023.04.06
2023.03.09
2023.03.01
2023.02.18
2023.02.18
2023.02.06
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юрій Лазірко /
Проза
/
Казки
Шкіряні Рукавички. (Казка)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шкіряні Рукавички. (Казка)
Ще не встигло осипатись з дерев листя, як почав трусити сніг... Всі подумали, що разом з ним закружляють незабаром і самі Свята.
- От буде весело, подумала Оленка, зазирнувши у прозірку порцелянової свинки-скарбнички. Було важко вгадати скільки монеток лежить на дні, але з огляду на негучне дзеленчіння, напевно досить, щоби накупити подарунків для вузенького кола.
Пролетів ще місяць, і розбивши свинці боньо та старанно полічивши гроші, дівчинка відправилась з бабусею вибирати майбутні дари.
Місто причепурювалось до Свят. Пахло ялинками, а від різнокольорових кульок та дощиків відбивались сонячні зайчики і прижмурювали людям очі. Магазини гостинно відчиняли двері перехожим і ті, мимоволі, ставали можливими покупцями. Дві години перебігли незаувживши й коли.
- Ну що, Оленко, Усе купила? - посміхаючись запитала бабуся.
- Майже все , підняла свої очка Оленка.
- Залишилось купити, щось для мами. Але не знаю що...
- Ооо?.. Так вибери щось таке, від чого мамусі буде тепленько. Адже зима - холодно, підморгнула їй на це бабуня.
Відразу ж дівчинці прийшли на думку і припали до ока рукавички.
- Я їй подарую шкіряні рукавички... вона ж у мене модниця, продзеленчіла дзвінким голосочком Оленка.
- Гаразд, іди вибирай, а я почекаю біля каси, ледь зауважливо похитнула головою, в знак схвалення вибору внучки, привітна жіночка.
Оленка, підійшовши до складених старанно одна на одну коробочок з рукавичками, потягнулась за однією з них. Її рука не досягнула вершечку та, з необережності, зачепила інший рядок з коробочок, ті почали падати... одна з них впала на підлогу та розлетілась.
- Ось це і буде мій подарунок мамі, подумала про себе дівчинка. Рукавички були насправді чудовими: ясно-коричнева шкіра, розшита сніжинковими візерунками; справжні (неначе засніжені) вівцеві серединки; по п`ять схованок для кожного з пальчиків. Уклавши до середини коробочки випавші речі, Оленка охопила її руками і відправилась до бабусі - щоби похвалитись своїм вибором.
Так буває часто - час минає так швидко, як дує вітерець. От і вже ялинка прибрана, накритий стіл для Вечері, за вікном морозець навздоганяє личка діточок та дорослих, пощіпує їхні щічки, поскрипує під взуттям і розмальовує вікна незабутніми мержками, ніби перекручує сіро-білими шкельцями калейдоскопу. Під ялинкою ховаються один поза одним подарунки і напевно розмірковують - хто ж то буде першим вилупленим з кольорової обгорточки і розгаданим на диво та на радість всім.
- Я буду першою, впевнено зголосилась, обгорнута лишень одним папером і розшита бусинками бурштину, скринька для біжутерії.
- Це ж я лежу на самісінькім чубку цього незграбного пакунку, який називав себе якимось незвичним для неї ім`ям - "Де-Ви-Де Програвач" (DVD).
- І чого це він так себе називає? Може то я йому перегороджую очі і він вимушений запитуватись усіх "Де-Ви-Де"? - поміркувала так собі скринька для біжутерії, але спираючись на власну причепуреність, не клацнула ані слова.
- Ні! Це буду я, пробурмотів десь з-за Різдвяної Червоної Кульки старанно запакований порцеляновий набір посуду для чаю.
- Я ж найбільший та найважчий, розважував власні думки він, доказузуючи самому собі власну рацію.
- Та ні, це будемо ми, підхопили суперечку зимові чобітки, - ми ж зараз у найбільшій пригоді для нашої господині.
І так пішло і поїхало... Кожен старався довести свою правоту, кожен мав (по-своєму) рацію. Зійшлись думками в одному, що найбільше подарунків отримає найменша господиня. На цьому суперечку перервав старий годинник, який хоч і простояв у кутку вже багато років, але ані на секунду не зупинявся ходити, і за це його поважали всі кімнатні речі і замовкали, коли він оголошував настуні пів години своїм басуватим бомуванням.
Затиснені між пакунками, лежали, як у мушлі, притулені одна до одної рукавички. Вони нагадували сліпих кошенят, так як від народження проминуло не так вже й багато часу, а побачити світло прийшлось випадково - після дивної легкості лету і прориву проміння, що охопило їх відразу ж, як їхня коробочка, в моменті, відчинила їм світ. Вони не пам`ятали, звідкіля вони повстали, який Творець зшивав їх докупи і вдихнув у них їхню сутність та форму, вони не знали ще яким є їхнє призначення і чому вони не такі як всі. Одне було зрозумілим, що вони - це пара. Складені пальчик до пальчика, рукавички дрімали і не звертали уваги на суперчки, бо яка ж різниця і чи вартувало навіть знати про це - "хто перший, а хто останній" - вони теж не знали.
Ось закінчилась Вечеря. Рукавичкам почулися голоси та звуки роздирання паперу, радісні вигуки отримувачів подарунків і майже нечутні поцілунки подяки.
Підійшла черга і на них. Пройшов шерех. Коробочка, наче літак знялась у тендітних маминих руках і приземлилась разом з нею у крісло, яке знаходилось неподалік ялинки. Ось вже злітають стрічечка і паперова кокарда, дреться повільно, заклеєний скотчем, папір і через секуду підіймається угору верхня частина коробочки. Знову світло, але воно вже не біле, яким колись було в магазині, а різнокольорово-блимкувате. Яке перелиття кольорів, які тверді і теплі руки, що тримають нас, розрізають нитку, котра тримала нас разом. Що за дивні перші відчуття наповнення - коли пальці проковзують у нап`ять-розгалужені тунелі їхніх кінцівок і як ці тунелі починають вгинатись і вигинатись: будуючи то кулю, то стараються знайти межу - як задалеко можна відійти пальцеві від пальця. Ах, які теплі відчуття, це так цікаво, це так незвично, це так... перший раз.
- Гей, Ліва, Ти як? Я літаю, Права - лапай мене... Яка ж це втіха - бути співучасником відрухів власного вмістимого і довірятись вмістимому, як самому їх Творцеві. Хоча рукавички самі не могли здогадуватись, що трапиться далі, вони залюбки погоджувались на кожен рух. Їм здавалось, що це вони самі виконують ці вправи, і почували себе потужніми птахами, які знають, що таке лет та є частинкою цього вмістимого, яке так віддано живило все навкруги теплом та силою переміщення у просторі.
Та не пройшло і хвилини, як руки спорожнили всі тунелі, склали дві рукавички знова пальчик-до-пальчика і відправили їх назад до коробочки, яка уклалась поруч зі всіма решта розпакованими і переглянутими подарунками. Задоволеним залишався лиш "Де-Ви-Де", бо його відразу ж ввімкнули і приєднали однією зв`язкою до телевізора, а другою подали, наче кров, струм від елекромережі. Через три хвилини він міг вже читати і переказувати телевізору, про що це таке говориться на цій кругленькій книжечці під назвою "Диск".
Що вдіяти? Знова стало темно, але теплесенько-теплесенько. Рукавички спочатку засумували, та відразу заспокоїлись, бо стало дуже тихо - прийшла нічка.
- Спи Ліва, Спокійної Ночі Тобі - промовила Права.
- Доброї Нічки і Тобі, Права - відповіла їй Ліва.
Нехай Сплять... і нехай їм насниться все те, що трапилось з ними увечері.
Вони ж навіть не запідозрюють що чекатиме на них завтра - великі і казкові мандрівки, нові світи і теплі чиїсь руки.
- От буде весело, подумала Оленка, зазирнувши у прозірку порцелянової свинки-скарбнички. Було важко вгадати скільки монеток лежить на дні, але з огляду на негучне дзеленчіння, напевно досить, щоби накупити подарунків для вузенького кола.
Пролетів ще місяць, і розбивши свинці боньо та старанно полічивши гроші, дівчинка відправилась з бабусею вибирати майбутні дари.
Місто причепурювалось до Свят. Пахло ялинками, а від різнокольорових кульок та дощиків відбивались сонячні зайчики і прижмурювали людям очі. Магазини гостинно відчиняли двері перехожим і ті, мимоволі, ставали можливими покупцями. Дві години перебігли незаувживши й коли.
- Ну що, Оленко, Усе купила? - посміхаючись запитала бабуся.
- Майже все , підняла свої очка Оленка.
- Залишилось купити, щось для мами. Але не знаю що...
- Ооо?.. Так вибери щось таке, від чого мамусі буде тепленько. Адже зима - холодно, підморгнула їй на це бабуня.
Відразу ж дівчинці прийшли на думку і припали до ока рукавички.
- Я їй подарую шкіряні рукавички... вона ж у мене модниця, продзеленчіла дзвінким голосочком Оленка.
- Гаразд, іди вибирай, а я почекаю біля каси, ледь зауважливо похитнула головою, в знак схвалення вибору внучки, привітна жіночка.
Оленка, підійшовши до складених старанно одна на одну коробочок з рукавичками, потягнулась за однією з них. Її рука не досягнула вершечку та, з необережності, зачепила інший рядок з коробочок, ті почали падати... одна з них впала на підлогу та розлетілась.
- Ось це і буде мій подарунок мамі, подумала про себе дівчинка. Рукавички були насправді чудовими: ясно-коричнева шкіра, розшита сніжинковими візерунками; справжні (неначе засніжені) вівцеві серединки; по п`ять схованок для кожного з пальчиків. Уклавши до середини коробочки випавші речі, Оленка охопила її руками і відправилась до бабусі - щоби похвалитись своїм вибором.
Так буває часто - час минає так швидко, як дує вітерець. От і вже ялинка прибрана, накритий стіл для Вечері, за вікном морозець навздоганяє личка діточок та дорослих, пощіпує їхні щічки, поскрипує під взуттям і розмальовує вікна незабутніми мержками, ніби перекручує сіро-білими шкельцями калейдоскопу. Під ялинкою ховаються один поза одним подарунки і напевно розмірковують - хто ж то буде першим вилупленим з кольорової обгорточки і розгаданим на диво та на радість всім.
- Я буду першою, впевнено зголосилась, обгорнута лишень одним папером і розшита бусинками бурштину, скринька для біжутерії.
- Це ж я лежу на самісінькім чубку цього незграбного пакунку, який називав себе якимось незвичним для неї ім`ям - "Де-Ви-Де Програвач" (DVD).
- І чого це він так себе називає? Може то я йому перегороджую очі і він вимушений запитуватись усіх "Де-Ви-Де"? - поміркувала так собі скринька для біжутерії, але спираючись на власну причепуреність, не клацнула ані слова.
- Ні! Це буду я, пробурмотів десь з-за Різдвяної Червоної Кульки старанно запакований порцеляновий набір посуду для чаю.
- Я ж найбільший та найважчий, розважував власні думки він, доказузуючи самому собі власну рацію.
- Та ні, це будемо ми, підхопили суперечку зимові чобітки, - ми ж зараз у найбільшій пригоді для нашої господині.
І так пішло і поїхало... Кожен старався довести свою правоту, кожен мав (по-своєму) рацію. Зійшлись думками в одному, що найбільше подарунків отримає найменша господиня. На цьому суперечку перервав старий годинник, який хоч і простояв у кутку вже багато років, але ані на секунду не зупинявся ходити, і за це його поважали всі кімнатні речі і замовкали, коли він оголошував настуні пів години своїм басуватим бомуванням.
Затиснені між пакунками, лежали, як у мушлі, притулені одна до одної рукавички. Вони нагадували сліпих кошенят, так як від народження проминуло не так вже й багато часу, а побачити світло прийшлось випадково - після дивної легкості лету і прориву проміння, що охопило їх відразу ж, як їхня коробочка, в моменті, відчинила їм світ. Вони не пам`ятали, звідкіля вони повстали, який Творець зшивав їх докупи і вдихнув у них їхню сутність та форму, вони не знали ще яким є їхнє призначення і чому вони не такі як всі. Одне було зрозумілим, що вони - це пара. Складені пальчик до пальчика, рукавички дрімали і не звертали уваги на суперчки, бо яка ж різниця і чи вартувало навіть знати про це - "хто перший, а хто останній" - вони теж не знали.
Ось закінчилась Вечеря. Рукавичкам почулися голоси та звуки роздирання паперу, радісні вигуки отримувачів подарунків і майже нечутні поцілунки подяки.
Підійшла черга і на них. Пройшов шерех. Коробочка, наче літак знялась у тендітних маминих руках і приземлилась разом з нею у крісло, яке знаходилось неподалік ялинки. Ось вже злітають стрічечка і паперова кокарда, дреться повільно, заклеєний скотчем, папір і через секуду підіймається угору верхня частина коробочки. Знову світло, але воно вже не біле, яким колись було в магазині, а різнокольорово-блимкувате. Яке перелиття кольорів, які тверді і теплі руки, що тримають нас, розрізають нитку, котра тримала нас разом. Що за дивні перші відчуття наповнення - коли пальці проковзують у нап`ять-розгалужені тунелі їхніх кінцівок і як ці тунелі починають вгинатись і вигинатись: будуючи то кулю, то стараються знайти межу - як задалеко можна відійти пальцеві від пальця. Ах, які теплі відчуття, це так цікаво, це так незвично, це так... перший раз.
- Гей, Ліва, Ти як? Я літаю, Права - лапай мене... Яка ж це втіха - бути співучасником відрухів власного вмістимого і довірятись вмістимому, як самому їх Творцеві. Хоча рукавички самі не могли здогадуватись, що трапиться далі, вони залюбки погоджувались на кожен рух. Їм здавалось, що це вони самі виконують ці вправи, і почували себе потужніми птахами, які знають, що таке лет та є частинкою цього вмістимого, яке так віддано живило все навкруги теплом та силою переміщення у просторі.
Та не пройшло і хвилини, як руки спорожнили всі тунелі, склали дві рукавички знова пальчик-до-пальчика і відправили їх назад до коробочки, яка уклалась поруч зі всіма решта розпакованими і переглянутими подарунками. Задоволеним залишався лиш "Де-Ви-Де", бо його відразу ж ввімкнули і приєднали однією зв`язкою до телевізора, а другою подали, наче кров, струм від елекромережі. Через три хвилини він міг вже читати і переказувати телевізору, про що це таке говориться на цій кругленькій книжечці під назвою "Диск".
Що вдіяти? Знова стало темно, але теплесенько-теплесенько. Рукавички спочатку засумували, та відразу заспокоїлись, бо стало дуже тихо - прийшла нічка.
- Спи Ліва, Спокійної Ночі Тобі - промовила Права.
- Доброї Нічки і Тобі, Права - відповіла їй Ліва.
Нехай Сплять... і нехай їм насниться все те, що трапилось з ними увечері.
Вони ж навіть не запідозрюють що чекатиме на них завтра - великі і казкові мандрівки, нові світи і теплі чиїсь руки.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію