ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Невесенко
2023.06.07 19:54
Ні любка, ні теща –
приснилося дещо
таке, що і вірш не умістить всього:
спливло з давноліття
як дід в позасвіття
відходив до Бога у царство Його:

Було тихо й парко,

Сергій Губерначук
2023.06.07 12:13
Лампа сгорела насмерть.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.

2.

Теді Ем
2023.06.07 10:58
Під прямим кутом наші лінії
перетнулися випадково,
ну а може не випадково,
а навмисно – не знаю я.

Я дивився у небо синє,
ти дивилася на вітрини.
Нескладних думок лімузини

Іван Потьомкін
2023.06.07 10:50
По закінченні філфаку Київського університету мою дипломну працю за рекомендацією Лідії Булаховської, доньки славнозвісного мовознавця, взяли в збірник наукових статей і запропонували стати аспірантом Інституту літератури. Через деякий час завідуючий

Микола Соболь
2023.06.07 06:15
Ой, буде лихо, буде лихо і вам,
росіяни!
Сказано: «Воздасться усім по ділах!» –
окаянні.
З часом змінює навіть найтяжчий гріх –
прозріння.
Та небо трощитиме дітей твоїх
об каміння.

Віктор Кучерук
2023.06.07 05:11
Це нарешті сталось –
Більш нема стремлінь.
Чи настала старість,
Чи вітає лінь?
Певно, вдвох підкрались
Без розмов пустих
І чекати жалість
Марна річ від них.

М Менянин
2023.06.07 01:10
Від трьох хрестів дві тіні –
то Бог-Отець у Сині.
З часів Русі понині
живем з ним в Україні.
Але не все так просто,
хтось заздрить цьому росту
Господньої країни –
Христа Русі, Вкраїни.

Олексій Могиленко
2023.06.06 21:46
Після дамби їм буде амба...

Молитва за росію.

Відкрий ,Боже ,очі незрячим,
Ідола вщент розтрощи.
Щоби народ той побачив
Скільки він зла натворив

Софія Цимбалиста
2023.06.06 09:37
Чому так завжди стається?
Чому все зникає
непомітно і безболісно?

Не залишає навіть сліду
у пошрамованій пам'яті.
Їй не властиві почуття
провини і безсилля.

Віктор Кучерук
2023.06.06 04:59
Сходить сонце над світом,
День новий настає, –
Зачароване літом,
Б’ється серце моє.
І в душі неспокійній
Тільки світло й тепло, –
Все лихе безнадійно
Звідтіля відійшло.

Олена Побийголод
2023.06.05 20:55
Із Д.Мінаєва

Коли стосовно дорожнечі
здіймає раптом плач бідняк –
мовляв, як ліг тягар на плечі,
то і не збудешся ніяк, –
давайте чесно, ми ж не діти!
Дивуюсь я на те завжди:

Іван Потьомкін
2023.06.05 19:31
– Кто-кто? – переспросил я, так как просто не мог поверить тому, что услышал в ответ на вопрос: “Кто же твой герой?” – Да, Бин Ладен. – Но почему именно он, а не..? – А не Лумумбы, Манделы... А потому, что не они, а он унизил саму Америку... – Но ком

Сергій Губерначук
2023.06.05 15:50
Тепер я добираю сили йти
у безмеж, у тривогу і за браму,
обрамленого барикадами Абрама
бажаючи знайти.

Він має вчену степінь Бога.
Я маю трохи меншу і тому
моя душа – Його мала небога, –

Теді Ем
2023.06.05 15:48
Найбільший дарунок людині від Бога –
це воля – свобода у діях і мріях.
Він дарував нам свободу любити,
свободу творити і навіть карати,
хоча і застерігав: не вбивати, –
свободу змінити себе і здолати
усе, що в душі будяком проростає.
Почути, побачи

Володимир Бойко
2023.06.05 11:01
У категорії «шобтиздох» путін поза конкуренцією. Жага крові у москалів потужніша, ніж у акул. Добрі люди тішаться, москалі зловтішаються. Скаженим тварюкам допоможе не вакцинація, а скотомогильник. Російське співчуття подібне до крокодилячих

Віктор Кучерук
2023.06.05 05:09
Хоч уже боліли вуха
І набридло бути вдвох, –
Я сидів, терпів і слухав
Безкінечний монолог
Усезнаючої жінки
Про її одвічний бій
З можновладцями й оцінки
Їхніх вчинків, слів і дій.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ліанна Ракурс
2023.05.29

Ірина Бесчетнова
2023.04.06

На Кой
2023.03.09

Марина Хрумало
2023.03.01

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18

Ольга Стельмах
2023.02.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Лазірко / Проза / Казки

 Шкіряні Рукавички. (Казка)
Ще не встигло осипатись з дерев листя, як почав трусити сніг... Всі подумали, що разом з ним закружляють незабаром і самі Свята.
- От буде весело, подумала Оленка, зазирнувши у прозірку порцелянової свинки-скарбнички. Було важко вгадати скільки монеток лежить на дні, але з огляду на негучне дзеленчіння, напевно досить, щоби накупити подарунків для вузенького кола.
Пролетів ще місяць, і розбивши свинці боньо та старанно полічивши гроші, дівчинка відправилась з бабусею вибирати майбутні дари.
Місто причепурювалось до Свят. Пахло ялинками, а від різнокольорових кульок та дощиків відбивались сонячні зайчики і прижмурювали людям очі. Магазини гостинно відчиняли двері перехожим і ті, мимоволі, ставали можливими покупцями. Дві години перебігли незаувживши й коли.
- Ну що, Оленко, Усе купила? - посміхаючись запитала бабуся.
- Майже все , підняла свої очка Оленка.
- Залишилось купити, щось для мами. Але не знаю що...
- Ооо?.. Так вибери щось таке, від чого мамусі буде тепленько. Адже зима - холодно, підморгнула їй на це бабуня.
Відразу ж дівчинці прийшли на думку і припали до ока рукавички.
- Я їй подарую шкіряні рукавички... вона ж у мене модниця, продзеленчіла дзвінким голосочком Оленка.
- Гаразд, іди вибирай, а я почекаю біля каси, ледь зауважливо похитнула головою, в знак схвалення вибору внучки, привітна жіночка.
Оленка, підійшовши до складених старанно одна на одну коробочок з рукавичками, потягнулась за однією з них. Її рука не досягнула вершечку та, з необережності, зачепила інший рядок з коробочок, ті почали падати... одна з них впала на підлогу та розлетілась.
- Ось це і буде мій подарунок мамі, подумала про себе дівчинка. Рукавички були насправді чудовими: ясно-коричнева шкіра, розшита сніжинковими візерунками; справжні (неначе засніжені) вівцеві серединки; по п`ять схованок для кожного з пальчиків. Уклавши до середини коробочки випавші речі, Оленка охопила її руками і відправилась до бабусі - щоби похвалитись своїм вибором.
Так буває часто - час минає так швидко, як дує вітерець. От і вже ялинка прибрана, накритий стіл для Вечері, за вікном морозець навздоганяє личка діточок та дорослих, пощіпує їхні щічки, поскрипує під взуттям і розмальовує вікна незабутніми мержками, ніби перекручує сіро-білими шкельцями калейдоскопу. Під ялинкою ховаються один поза одним подарунки і напевно розмірковують - хто ж то буде першим вилупленим з кольорової обгорточки і розгаданим на диво та на радість всім.
- Я буду першою, впевнено зголосилась, обгорнута лишень одним папером і розшита бусинками бурштину, скринька для біжутерії.
- Це ж я лежу на самісінькім чубку цього незграбного пакунку, який називав себе якимось незвичним для неї ім`ям - "Де-Ви-Де Програвач" (DVD).
- І чого це він так себе називає? Може то я йому перегороджую очі і він вимушений запитуватись усіх "Де-Ви-Де"? - поміркувала так собі скринька для біжутерії, але спираючись на власну причепуреність, не клацнула ані слова.
- Ні! Це буду я, пробурмотів десь з-за Різдвяної Червоної Кульки старанно запакований порцеляновий набір посуду для чаю.
- Я ж найбільший та найважчий, розважував власні думки він, доказузуючи самому собі власну рацію.
- Та ні, це будемо ми, підхопили суперечку зимові чобітки, - ми ж зараз у найбільшій пригоді для нашої господині.
І так пішло і поїхало... Кожен старався довести свою правоту, кожен мав (по-своєму) рацію. Зійшлись думками в одному, що найбільше подарунків отримає найменша господиня. На цьому суперечку перервав старий годинник, який хоч і простояв у кутку вже багато років, але ані на секунду не зупинявся ходити, і за це його поважали всі кімнатні речі і замовкали, коли він оголошував настуні пів години своїм басуватим бомуванням.
Затиснені між пакунками, лежали, як у мушлі, притулені одна до одної рукавички. Вони нагадували сліпих кошенят, так як від народження проминуло не так вже й багато часу, а побачити світло прийшлось випадково - після дивної легкості лету і прориву проміння, що охопило їх відразу ж, як їхня коробочка, в моменті, відчинила їм світ. Вони не пам`ятали, звідкіля вони повстали, який Творець зшивав їх докупи і вдихнув у них їхню сутність та форму, вони не знали ще яким є їхнє призначення і чому вони не такі як всі. Одне було зрозумілим, що вони - це пара. Складені пальчик до пальчика, рукавички дрімали і не звертали уваги на суперчки, бо яка ж різниця і чи вартувало навіть знати про це - "хто перший, а хто останній" - вони теж не знали.
Ось закінчилась Вечеря. Рукавичкам почулися голоси та звуки роздирання паперу, радісні вигуки отримувачів подарунків і майже нечутні поцілунки подяки.
Підійшла черга і на них. Пройшов шерех. Коробочка, наче літак знялась у тендітних маминих руках і приземлилась разом з нею у крісло, яке знаходилось неподалік ялинки. Ось вже злітають стрічечка і паперова кокарда, дреться повільно, заклеєний скотчем, папір і через секуду підіймається угору верхня частина коробочки. Знову світло, але воно вже не біле, яким колись було в магазині, а різнокольорово-блимкувате. Яке перелиття кольорів, які тверді і теплі руки, що тримають нас, розрізають нитку, котра тримала нас разом. Що за дивні перші відчуття наповнення - коли пальці проковзують у нап`ять-розгалужені тунелі їхніх кінцівок і як ці тунелі починають вгинатись і вигинатись: будуючи то кулю, то стараються знайти межу - як задалеко можна відійти пальцеві від пальця. Ах, які теплі відчуття, це так цікаво, це так незвично, це так... перший раз.
- Гей, Ліва, Ти як? Я літаю, Права - лапай мене... Яка ж це втіха - бути співучасником відрухів власного вмістимого і довірятись вмістимому, як самому їх Творцеві. Хоча рукавички самі не могли здогадуватись, що трапиться далі, вони залюбки погоджувались на кожен рух. Їм здавалось, що це вони самі виконують ці вправи, і почували себе потужніми птахами, які знають, що таке лет та є частинкою цього вмістимого, яке так віддано живило все навкруги теплом та силою переміщення у просторі.
Та не пройшло і хвилини, як руки спорожнили всі тунелі, склали дві рукавички знова пальчик-до-пальчика і відправили їх назад до коробочки, яка уклалась поруч зі всіма решта розпакованими і переглянутими подарунками. Задоволеним залишався лиш "Де-Ви-Де", бо його відразу ж ввімкнули і приєднали однією зв`язкою до телевізора, а другою подали, наче кров, струм від елекромережі. Через три хвилини він міг вже читати і переказувати телевізору, про що це таке говориться на цій кругленькій книжечці під назвою "Диск".
Що вдіяти? Знова стало темно, але теплесенько-теплесенько. Рукавички спочатку засумували, та відразу заспокоїлись, бо стало дуже тихо - прийшла нічка.
- Спи Ліва, Спокійної Ночі Тобі - промовила Права.
- Доброї Нічки і Тобі, Права - відповіла їй Ліва.
Нехай Сплять... і нехай їм насниться все те, що трапилось з ними увечері.
Вони ж навіть не запідозрюють що чекатиме на них завтра - великі і казкові мандрівки, нові світи і теплі чиїсь руки.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-01-10 22:41:17
Переглядів сторінки твору 9283
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.610 / 6  (5.019 / 5.61)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.989 / 5.59)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.786
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2023.02.03 23:24
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Яблонська (М.К./М.К.) [ 2007-01-26 21:49:37 ]
То можна і без снігу :)) До речі, у Києві нарешті випав сніг. І я запрошую на свою казочку "Поцілунки кохання" :)) Там можна снігу зачерпнути :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ретро Лю (Л.П./Л.П.) [ 2007-01-26 22:43:29 ]
Дівчатка - ще раз дякую за поради.
Я дописав закінчення. Як тепер?